Як фестиваль шукає фільми, які критерії є найважливішими при відборі і як формується програмна сітка фестивалю – про це КіноУкраїна поспілкувалася із Антельмом Відо. Кілька років поспіль Антельм був глядачем Одеського кінофестивалю, з 2014 року вступив до команди як програмний координатор, а з 2015 року займає посаду програмного директора.
– Для тих, хто замислюється про кар’єру програмного директора – що означає займати цю посаду у кінофестивальному середовищі?
Антельм Відо: Посада програмного директора – це посада людини, що керує процесом відбору фільмів. Щороку ми отримуємо все більше і більше заявок. Моє завдання полягає на тому, щоб передивитися усі ці фільми та обговорити їх з колегами – членами відбіркової комісії. За певними критеріями ми обираємо майбутніх учасників для різних конкурсних програм, а саме: конкурс міжнародного кіно, національний конкурс короткого і повного метра, і з минулого року – конкурс європейського документального кіно. Моє завдання – сформувати ці конкурсні програми, а також частково позаконкурсні програми спільно з нашими партнерами. Наприклад, українську ретроспективу ми організовуємо спільно із Національним центром Довженка, а для секції Фестиваль Фестивалів співпрацюємо з українськими дистриб’юторами. Це перша частина роботи. Друга частина – разом з генеральним продюсером фестивалю Юлією Сінкевич сформувати журі. Ми запрошуємо кінопрофесіоналів до складу трьох журі, а також запрошуємо зірок, відомих особистостей в якості почесних гостей. Для нас важливо, щоб відомі люди приїжджали до Одеси, представляли свої роботи, вели майстер-класи, пояснювали власну творчість.
– Як можна охарактеризувати Одеський кінофестиваль для тих, хто хоче відвідати його вперше і не знає, чого чекати?
Антельм Відо: Я думаю, що найперша характеристика – це глядацький кінофестиваль. Він орієнтований на різні смаки, і ми намагаємося представити максимально різноманітно кіно, яке існує в світі. Різноманітне географічно: наприклад, в цьому році у фестивалі беруть участь більше 30-ти країн з чотирьох континентів. Дуже цікавим, наприклад, є кіно, яке зараз робиться в Китаї. Суспільство там різко змінюється, йде індустріалізація. Завдяки цьому і кіно стає живим, класним – і у нас в програмі є китайський фільм. Важливою є також різноманітність естетична – ми представляємо різні жанри, стилі, у нас немає певної тематики. Скоріше, тут існує логіка панорами. Ми хочемо представити широку панораму сучасного кіно. Усередині всіх трьох категорій фільми дуже різні.
– Чи не послаблює це конкурентність кінофестивалю? Адже багато провідних фестивалів – такі, як Каннський та Берлінале, навпаки, намагаються виробити свій унікальний голос, мають певний визначений фокус програми.
Антельм Відо: Кіно східної Європи сильно відрізняється від кіно Європи Західної. Кінематограф не існує окремо від суспільства, він знаходиться під впливом питань, тенденцій, настроїв, культури країн, де живуть режисери. Це відображення різноманітності світу. Я думаю, що дуже важливо захищатися від стандартизації. Адже існує певна тенденція в комерційному кіно – наприклад, в Каннах представлені фільми з різних країн, але створені саме для Каннського фестивалю, і відчувається якийсь загальний стиль, манера писати сценарії, знімати… А ми хочемо уникнути стандартизації авторського кіно і показати фільми, які реально мають зв’язок із дійсністю і представляють реальний образ країни, в якій вони створені. Це фільми, що говорять загальнозрозумілою мовою кіно, але по духу є дуже національним. Це фільми з країн, які нам не зовсім знайомі, не до кінця зрозумілі, але через мову кіно стають доступними.
– Скільки фільмів, що увійшли до конкурсної програми, було запрошено вами після перегляду на інших кінофестивалях, а скільки відібрано із тих заявок, що прийшли самостійно?
Антельм Відо: Якщо у процентному співвідношенні – то 50/50. Ми їздимо по великих фестивалях – це Берлін, Канни, Роттердам. Ми намагаємося відбирати досить свіжі фільми, для нас це важливе завдання. Для ОМКФ поки що складно вимагати від учасників світову прем’єру, але ми хочемо, щоб фільми все ж таки були українськими прем’єрами. Це негласна вимога, та вона є. Звісно ж, існують й інші критерії – технічна якість фільму, а також точка зору автора, яка повинна бути дуже особистою, гострою. А ще – те, що ми називаємо «глядацьким потенціалом», коли ми передчуваємо, що фільм сподобається широкій аудиторії.
– Одеський кінофестиваль має дуже просту форму подачі заявки. Це дивина для фестивалю такого рівня!
Антельм Відо: Так, це правда. Річ у тому, що ми хочемо зберегти певну демократію. Та ми вимушені думати про можливі зміни, адже заявок багато, і стає фізично дуже важко переглянути всі фільми. У цьому році їх було більше 900, і якщо кількість збільшиться, то доведеться встановити бар’єр. Ми не хочемо цього робити – ми демократичний фестиваль, доступний для глядачів і режисерів. Нам неважливо, чи складає заявку сам режисер або великий дистриб’ютор – ми просто дивимося фільм, як він є. І поки ще рано говорити, чи буде щось змінюватися – та ми думаємо над цим.
– Здається, що в цьому році програма Національного конкуру є більш різноманітною, аніж Міжнародного. Які особливості українського кіно ви б відмітили цього року?
Антельм Відо: Візьмемо фільм Припутні – це жива комедія, яка грає з мовою, колоритними персонажами. Візьмемо Рівень чорного – цей фільм грає з довгими кадрами, він повністю мовчазний. Складно уявити дві більш різні стрічки, проте обидві вони українські! Теми, які присутні в фільмах українських режисерів, відрізняються від тем, які відображаються у кіно з інших країн. Те, що хвилює українців – це питання, пов’язані з війною, що дуже відчувається і в кадрі, і поза ним. Мені здається, якщо говорити про тенденції авторського кіно в світі і в Європі, то якість українського кіно зросла так значно, що наші фільми можуть змагатися з кращими фільмами європейського кіно. Багато фільмів стали потрапляти на фестивалі класу А – Карлові Вари, Канни, Роттердам. Ця нова хвиля тільки почалася, і за якістю, і з точку зору естетики. Мені це нагадує феномен румунського кіно, коли молоді режисери цієї країни раптом стали завойовувати все призи – думаю, українське кіно переживає сплеск подібного роду.
