Новий фільм надпродуктивного режисера Майкла Уїнтерботтома Обличчя янгола – це арт-хаусні переспіви реальної моторошної кримінальної історії.

poster_43589Уїнтерботтом вибрав у свій фільм дійсно гідних акторів, і компанія вийшла інтернаціональна: головну роль виконав німець Деніель Брюль, а разом з ним у кадрі регулярно з’являлися британки Кейт Бекінсейл (Інтуїція, Ван Хелсінг), Кара Делевінь (одна з найбільш затребуваних моделей світу) та італієць Коррадо Інверніцци.

Історія, на основі якої побудував сюжет свого фільму британський режисер, оповідає про загадкове й досі не розкрите вбивство молодої студентки в Італії. Тоді за грати відправилися її американська сусідка по кімнаті та хлопець сусідки; через чотири роки вони були виправдані. Чомусь подія небаченим чином сколихнула громадськість, і як журналісти, так і письменники та режисери ще дуже довго не лишали цієї теми. Майкла Уїнтерботтома зацікавило, яким чином сама історія та її “розкрутка” в суспільстві стає важливіше самих людей, самих фактів. “Забудь про правду. Знайди історію”, – свідчить слоган фільму.

Але кожен, хто вирішить подивитися фільм, раптом виявить, що усе ж він зовсім не про журналістику. Уїнтерботтом разом зі сценаристами Полом Віром та Барбі Надю накрутив незрозуміло що: він ніби дражнить глядача, даючи зрозуміти – ось, про це я знімав картину! Але вже через кілька хвилин оповідь знову спливає кудись то в лірику, то в трилер, то в драму, то в кримінал … Обличчя янгола – щось розпливчасте, щось, що не можна схопити й описати. До режисури та прекрасної акторської гри немає претензій, але на питання “Про що все ж таки цей фільм?”навряд чи хтось зможе чітко відповісти.

У широкого глядача Обличчя янгола, очевидно, не матиме успіху – фільм без конфлікту, кульмінації та розв’язки може викликати здивування і нудьгу. Але кіномани, безумовно, зможуть отримати свою дозу кайфу. Розслабитися, схопити настрій і впізнавати знайомі нотки 8 ½ і Солодкого життя ФеллініЛолітиБердмена… Фільмів Бертолуччі… і навіть чисто британської комедії Трістрам Шенді самого ж Уінтерботтома. Спостерігати, як сплітаються захоплення наркотиками, муки режисера, судова історія, журналістська та продюсерська порожня суєта, порочні зв’язки та сімейна драма… Дивуватися, при чому тут Божественна комедія, і обмірковувати, чи не режисерський це хід – так незграбно втиснути її сюди, передавши нам натяк через зауваження головного героя “Це комедія – але мені зовсім не смішно”. Адже і школяр знає, що “комедією” твір Данте став через те, що усе, що було не трагедією, у Середньовіччі вважалося низьким жанром – а, значить, комедією! Так, виходить, Уїнтерботтом просто створював образ розгубленого режисера?.. Хто знає. Напевно, Майкл знаходиться на тому рівні, коли може дозволити собі знімати кіно не тільки без відповідей, але і з незрозуміло яким питанням.

Трейлер:

Кадри: