2015-й відзначений знаковою подією для всього світу – 70-річчям з дня завершення Другої Світової війни. Надихає, що кіносвіт відзначить цю подію виходом на екрани стрічки спільного україно-російського виробництва.

nezlamna-2015-_2_550Битва за Севастополь йде в українських кінотеатрах під назвою Незламна, і це – більш ніж справедливо. Адже насамперед це історія про українку, про юну жінку, про дівчину, яка добровольцем пішла на фронт і стала найрезультативнішим снайпером-жінкою в історії. На жаль, неможливо знати і пам’ятати всіх героїв тієї війни, але якось не по собі стає, коли думаєш про те, що і такий подвиг міг бути забутий. Але, на щастя, після перегляду цього фільму багато людей зацікавляться долею цієї дивовижної жінки, і її трагічна й надихаюча доля буде відкрита для нашого покоління заново.

Роль жінки-героя Людмили Павличенко виконала Юлія Пересільд. У житті це – тендітна і жіночна білявка. На екрані ж вона органічно перевтілилася в чорняву, злегка грубувату військову, що не знає простих дівочих радощів і справжньої любові. Воєнний час озлоблює її, адже перед очима колишньої студентки Київського університету ім. Шевченка проходять розставання з близькими, смерть коханого, зрада і страшне поранення. Юлія змогла втриматися на тонкій грані між акторством і природністю, і її Людмилі віриш, віриш, що саме такою вона могла бути в реальності. Як сказала сама Пересільд – вона закохана в свою героїню, і це дійсно помітно.

Розмах картини з бюджетом у $5 мільйонів, безперечно, позначився на загальній стилістиці фільму. Тут і графіка, і батальні сцени, і якісний грим – все на належному рівні.

Однак, можливо, саме великий бюджет підштовхнув авторів фільму – сценариста Єгора Олесова і режисера Сергія Мокрицького – у бік ефектності на шкоду людяності. І, на жаль, саме тому, подивившись фільм, не знаючи заздалегідь, що картина – і українська теж, неможливо цього визначити. Адже що таке українське кіно? Це душевна глибина, це наша земля, природа, колоритні персонажі, особлива ідентичність, і, звичайно, поетичність. Всього цього немає у фільмі, хоча і помітно, що авторам хотілося би передати людську сторону конфлікту. Однак у підсумку вийшла швидше епічна ілюстрація подій тих років, і тут ми знову повертаємося до назви: можливо, Битва за Севастополь є більш влучною за внутрішнім змістом, ніж Незламна.

Військові сцени, вибрані з біографії Павличенко і перетворені в сюжет фільму, не викликають питань. Але от сама зав’язка фільму і його фінал дещо розчаровують. У порівнянні з відображенням реалій війни сцени в Америці виглядають блідими, награними – не вражають. Промова Людмили, яка мала стати кульмінацією і змусити пережити такий бажаний катарсис, на жаль, не справляє належного ефекту. Ніби щось ми впустили, ніби щось лишилося недомовленим… Незрозумілою залишається і мотивація Елеонори Рузвельт, яка раптом взялася опікати українку-снайпера, і це теж створює при перегляді певну неприродність, невіру в те, що так воно і було.

Крім того, при перегляді фільму чим далі, тим більше згадується картина 2000-го року Ворог біля воріт. Це – теж кіно, засноване на реальних подіях, і розповідає воно про подвиг снайпера Василя Зайцева, який брав участь у Сталінградській битві. Якщо вже порівнювати ці дві картини, то Джуд Лоу і Ворог біля воріт виглядають набагато якіснішими і незабутніми. Що можна було би зробити, аби Незламна стала такою ж яскравою і проникливою? Не вистачило особистої історії, не вистачило польоту художності, не вистачило саме української поетичності… Адже ця історія про жінку – воістину дивовижна і варта того, аби захоплюватися нею!

Звичайно ж, фільм варто рекомендувати до перегляду, і за вибір теми та героїні він заслуговує величезного схвалення. Але чи займе він своє місце серед кращих і найбільш пам’ятних фільмів про героїв Другої Світової – покаже час.

Трейлер:

Кадри: