Британський режисер Майк Лі, володар найпрестижніших кінопремій світу, виступив членом журі Міжнародної конкурсної програми на 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі. Впевнений у собі і дещо зверхній, Майк може бути важким співрозмовником – він вимагає від тих, хто звертається до нього, певного рівня ерудиції та підготовки. Сам режисер презентував на фестивалі свою епічну історичну драму Пітерлоо.
Про необхідність дивитися фільми:
– Я пристрасний кіноглядач і мені це подобається. На Лондонському кінофестивалі я отримую безлімітний пропуск, відміняю всі плани у щоденнику і дивлюся фільми весь час, цілими днями. Ви очікуєте, що романіст буде читати книги, а художник – спостерігатиме за картинами, тому режисерові абсолютно необхідно дивитися фільми. Я зустрічався з режисерами, які говорили: “Я не можу дивитися фільми, бо це відволікає мене”. Це нісенітниця! Звісно, ви можете мати індивідуальне відчуття власного фільму, або почуття стилю, або почуття духу фільму. Але в той же час ви – ремісник, і для режисера природно дивитися фільми.
Про небезпеку захоплення взірцями:
– Мене турбує, що молоді режисери копіюють майстрів. Я думаю, що існують просто фільми і фільми, що закарбовуються у вашій підсвідомості, у самому ДНК. Копіювання ніколи на закарбується у ДНК. Це нездорова річ. Встановлення контексту може бути корисним, але не копіювання. Я не дуже симпатизую вторинним фільмам. Це обмежено.
Про класичну освіту для режисерів:
– Вкрай важливо проводити час в університеті з іншими людьми, співпрацювати, помилятись і навчатись разом. Звичайно, сьогодні можна зняти фільм хоч на телефон. Але кіно – це дещо більше, ніж просто купити камеру. Чим більше ви навчаєтеся в різних ситуаціях з іншими людьми, тим більше досвіду ви отримуєте.
Про політику:
– Моє запитання до світу: “Як уникнути політики?”. На певному рівні все має бути політичним. Адже ми постійно розмовляємо про те, як ми живемо. Особисто у мене немає проблем з людьми, які займаються політичними фільмами. Це природна річ.
Про цінні помилки:
– У Таємницях і брехні я дуже переживав через те, як створити образ фотографа. Разом з актором ми почали шукати. Ми провели цілий день з хлопцем, який фотографував весілля, щоб дізнатися якісь секрети. Ми знімали довгі сцени. Врешті-решт у загальній історії фільму це виявилось нерелевантним: глядач просто бачить кілька моментів у церкві. Я знав, що це була велика помилка, я все вирізав, і я зрозумів, що все, що ви робите, має бути виправданим. Але весь процес створення фільму – це набір помилок, які ви постійно намагаєтесь виправдати.
