Режисерка Малгожата Шумовська – не новий гість на українських кінофестивалях. Її фільм Тіло зустріли тепло в нашій країні, він запам’ятався. Але цього року Шумовська повернулася «на коні» – адже її нова стрічка Обличчя/Рило стала володарем Срібного Ведмедя на фестивалі у Берліні.

Так само фільм було відзначено і в Польщі: на нещодавньому фестивалі Netia Off Camera Обличчя/Рило набув звання кращої польської картини, а виконавець головної ролі – Матеуш Косцюшкевіч – отримав нагороду як кращий актор.

Що ж саме є у цьому фільмі, що змушує заразом польську і міжнародну спільноту вважати його шедевром? Відверто кажучи, стрічка балансує поміж сміливим соціальним викликом і кон’юктурністю, образністю і символізмом, тонкими психологічними обставинами і кричущими метафорами. Нажаль, врешті-решт перемагають «другі» – тобто відверта кон’юктурність, одношаровий символізм та очевидні кричущі метафори.

Головний герой, Яцек, працює на будівництві величезної статуї Христа, що має затьмарити оту в Ріо. Його життя змінюється після того, як він отримує виробничу травму, внаслідок якої переносить операцію і отримує нове обличчя – а точніше, потворне рило, яке заразом ще й позбавляє його можливості нормально говорити. Тепер він – місцевий монстр, але й цікавинка, на яку з’їжджаються подивитися з усіх усюд. Телебачення теж не обходить Яцека стороною: врешті-решт йому навіть вдається стати фотомоделлю, адже публіка вимагає видовищ: чим провокаційніше, тим краще.

І тут маємо класичну непогану драматургічну експозицію: герой-самітник, не такий як усі, проти світу – нетолерантного, байдужого, жорстокого, дурного. На його боці залишається тільки сестра (Агнєшка Подсядлік – певно, дійсно краща роль у цілій стрічці). Натомість кохана наречена, односільчани, та що там – рідна мати – відвертаються від спотвореного хлопця. І закручуються події…

Але як? Ми починаємо спостерігати не за особистою історією Яцека, а за безжальним критиканством вад суспільства. Здається, у режисерки багато чого накопичилося проти сучасного устрою, але тому, як вона виражає своє незадоволення, бракує тонкості, обережності, і час від часу фільм скочується ледь не до абсурдної агітки, хоч і прикритої масивними символічними елементами (як-от той Христос). Відсторонюючись від індивідуального і переходячи на колективний рівень, Шумовська не дає глядачеві наблизитися до інтимного болю героя і вже через нього – суспільства; натомість експресивні драматургічні прийоми пречудово працюють на масового глядача, роблячи стрічку більш комерційною  і більш доступною загальним масам (що, втім, не є вже так погано).

Безумовно, Обличчя/Рило дає поживу для роздумів – над суспільством, над стосунками, над політичною ситуацією. Але фільму бракує делікатності, аби вивести глядача на рівень роздумів про абсурдність цього світу; провина тут лежить на комусь іншому, і після перегляду хочеться винуватити суспільство, дурних людей або недолугу владу, але тільки не себе. А хіба не тоді починається справжнє переосмислення цінностей і точка відліку для змін, коли ми починаємо помічати соринку у власному оці?…

Трейлер фільму Обличчя/Рило:

Кадри з фільму Обличчя/Рило: