Чорно-біла стрічка з захоплюючою назвою Астрагал від французської режисерки Бріжит Сі нагадає любителям класичного кінематографу про прекрасних неореалістів: Вітторіо де Сіка або Ночі Кабірії постійно спливають у підсвідомості під час перегляду.

Насправді слово “астрагал”, що звучить так романтично, – усього лише назва однієї з кісток у нозі людського скелета. І саме цю кістку на самому початку оповіді пошкоджує головна героїня Альбертіна; і саме завдяки цьому нещасному випадку вона зустрічає свою фатальну любов, у якій буде багато болю – але щастя усе-таки більше.

Зіркою стрічки стала Лейла Бехті, і хоча вона чудово впоралася з непростою роллю Альбертіни, те, що вона на дванадцять років старша за свого персонажа, не лишилося непоміченим. Альбертіну в Астрагалі сприймаєш як злегка втомлену жінку, яка “відбулася”, але в реальності (персонаж має прототип у житті) цій дівчині було 19 років. Подругу і коханку Альбертіни зіграла Естер Гаррель – акторка і донька Сі.

Режисерка стрічки Бріжит Сі – насамперед режисер театральний. Вона багато працювала як актриса; згодом сама почала робити постановки. Автобіографічну книгу про непросте життя Альбертіни вона прочитала ще в юності і, ставши кінорежисером, не забарилася перенести розповідь на екран. Бріжит багато працює з ув’язненими, робить постановки у тюрмах Франції і, звичайно, цей досвід допоміг їй у створенні образу Альбертіни, що втекла з в’язниці і стала повією.

Якби Астрагал знімав чоловік, могла би вийти кримінальна драма; жіноче чуття Бріжит Сі зуміло зробити стрічку зворушливою, а головну героїню – повною страждання і сумної чарівності. Астрагал на диво схожий на картини неореалістів  20-о століття, і для тих, хто любить гарну кінооповідь, може стати справжньою насолодою.

Про особливості роботи в театрі і на знімальному майданчику; про те, чому персонаж Альбертіни приваблює французів Бріжит Сі і Естер Гаррель розповіли КіноУкраїні.

Бріжит Сі та Естер Гаррель

Бріжит Сі та Естер Гаррель

– Театр і кіно – дуже різні матерії. Коли кіно тільки з’явилося, усі передрікали смерть театру; потім театральні акторські прийоми стали переносити на екран; потім – позбавлятися від них. У чому для вас різниця між сценою і кінематографом?

Бріжит Сі: На це питання я можу відповісти насамперед як акторка. Свою кар’єру я почала в театрі і, коли потрапила  “в кіно”, не розуміла, як мені працювати. Я – людина надзвичайно експресивна; я звикла працювати в театрі з великими жестами і не знала, як передати усе це на екрані. Що стосується мого фільму в якості режисера, то мала перевагу, бо був час подумати. І я вже розуміла, як потрібно побудувати роботу. Допомагало й те, що у мене був акторський досвід роботи в кіно, – завдяки цьому  розуміла, які завдання ставити акторам.

Естер Гаррель: Для мене найважче – різниця між регістрами, в яких ти працюєш. У театрі ти повинен грати на підвищених тонах; на екрані ж ти не маєш грати – ти маєш бути максимально реальним. Акторського досвіду в кіно у мене набагато менше – і це природно, адже час, який ти проводиш перед камерою, обмежується звуком хлопавки та командою “знято”. У театрі ж ти продумуєш роль днями, втілюєш її щовечора по дві години… Головне – це завжди шукати нові шляхи.

– Чи є якісь особливі методи, за якими працюють режисери у Франції?

Бріжит Сі: Те, що дійсно поширене, – це “недограв”. Це прийшло тільки з новою хвилею; до цієї течії ми бачили, що актори були дуже експресивні, а нова хвиля дала поняття того, що потрібно намагатися передавати емоції внутрішнім єством. Це дуже залежить від того, як тобою керує постановник; багато режисерів бояться акторів, і від цього неправильно ними керують. Результати можуть бути не дуже вражаючими…

– Хто є головним: матеріал або режисер? Скільки у вашій роботі продуманого, а скільки – імпровізації, і чи багато свободи ви лишаєте акторам?

Бріжит Сі: У роботі над Астрагалом я вважала дуже важливим дотримуватися тексту сценарію. Це ж роман, це автобіографічна історія, хотілося, щоб саме текст був якомога менш змінений. Інша справа, що я даю повну свободу акторам у їхній грі: вони можуть будувати відносини з персонажем так, як вважають за потрібне. Вони пропонують різні акторські рішення в кожній сцені, і мені це подобається. Та й текст може бути змінений, якщо слово незручне для актора, неорганічне. Я дуже не люблю, коли імпровізацію “видно” – вона тоді “випадає”. Будь-яка імпровізація має бути добре підготовлена! Добре, коли ти бачиш на екрані імпровізацію і віриш їй, але коли вона усе одно знаходиться в рамках режисерського рішення.

– В одній зі сцен Астрагала головна героїня згадує про Жан-Поля Сартра. У роки, коли відбувається дія картини, екзистенціалізм був досить модним явищем. Чи означає це, що і Альбертіна підпала під вплив цієї філософської течії?

Бріжит Сі: Так, ви праві. Альбертіна завжди розуміла, що вона робить. Вона могла говорити про це відкрито, без усілякого жалю, і коли постала перед судом у віці 17 років, сказала: “Так, я це зробила”. Суддя запитав її, чи не відчуває вона жалю. І вона сказала, що ні, а якщо і відчує, то не скаже про це. Вона чітко усвідомлювала, що вона вкрала, убила, займалася проституцією. Вона була повністю відповідальна за свої вчинки. Альбертіна – на диво сильна особистість.

Трейлер фільм Астрагал:

Постер фільму Астрагал:

kinopoisk.ru

kinopoisk.ru