Фільм “Золото” поверне глядача у 1990-ті, розказавши історію авантюрного золотошукача Кенні Уелса, який поставив на кін усе, що мав – не заради грошей, а тільки заради мрії.

Золото не є гучним блокбастером, на який із очікуванням побіжить натови глядачів. Це те кіно, яке може зацікавити прихильників акторів, що з’являються у ньому, – перш за все, звісно, Меттью Макконехі (який виступив і одним з продюсерів фільму). Сценарій стрічки тримається виключно на його персонажі, який знаходиться у кадрі буквально від першого до останнього моменту і розгортає перед очима кіноманів справжній акторський перформанс. Уже не вперше змінившись для кращого втілення у роль, у подобі Кенні Уелса він перетворився, напевно, на найогиднішого з усіх персонажів, яких йому доводилося грати. Хоча очевидно, що, за задумкою сценаристів Патріка Мессета та Джона Зінмена, золотошукач мав вийти хоч ексцентричним, проте і харизматичним, але надмірні старання Меттью та спосіб, у який режисер Стівен Гейган доніс до нас героя, виявилися занадто натуралістичними та недостатньо глибокими, аби відкрити щось більше за широкий акторський потенціал Макконехі.

Протягом усього перегляду ідея, закладена у фільм, здатна збурювати фантазію і в цілому викликає зацікавлення: блискучий та жорстокий світ бізнес-акул, шалені ризики та грандіозні підкорення, проте ніколи – гроші на першому місці. Це мала би бути історія про імпульсивного, проте цілеспрямованого розбишаку, що намагається стати кращим, аби бути гідним пам’яті свого супер-успішного батька. Це мала бути історія про те, як гроші змінюють людей та знищують найміцніші стосунки. Це мала бути історія про справжню дружбу. Але за нескінченними інтригами та часом відверто збиваючими з пантелику сюжетними поворотами буває важко розгледіти ті глибокі думки, що час від часу таки майорять на маргінесі. Коли для творців зовнішнє стає важливішим за внутрішнє, це не може не відобразитися на сприйнятті глядачів. Макконехі, здається, ідеально демонструє “мистецтво подання”, а не “мистецтво переживання”, а другорядні актори виглядають поряд з ним надміру блідими. Ключові постаті, втілені Едгаром Раміресом та Брайс Даллас Ховард, є набагато симпатичнішими, але нормальність їхніх героїв так само не знаходить резонансу із фонтануючою фрікувастю Кенні.

1990-і, у яких відбувається дія стрічки, дали відбиток і на монтаж – у дечому це навіть створює особливу атмосферу. Але знову ж таки, її недостатньо, аби назвати фільм яскравим прикладом історії про капіталістичний світ із людяним підґрунтям. У стрічку закладалося багато – і ідей, і зусиль, і Золото чомусь дуже хочеться виправдати, але відверті промахи сценаристів зводять ці зусилля нанівець. Тому не дивно, що усе більше і більше відгуків просто порівнюють кінематографічне дитя Гейгана із скорсезівським Вовком з Волл-стріт – нажаль, не на користь Золота.

Трейлер фільму Золото:

Кадри з фільму Золото:

Share This