Довгоочікувана повнометражна картина українського виробництва, яка пролежала на полиці з 2013-о року, але на 100% профінансована державою, нарешті виходить в прокат. Демонструватиметься вона на 57 екранах.

Відразу хочеться почати з розбору: український – так; фантастичний – намагалися; трилер – ну тут зовсім смішно. Сюжет Загубленого міста закручений навколо наукових експериментів і зникненні людей (за кадром) та невеличкій експедиції, що вирішує загублене місто розшукати (в кадрі). Такий собі український “Пікнік на узбіччі”. І хоч режисер стрічки Віталій Потрух заперечує будь-яку подібність зі славнозвісним Сталкером, проте йому не уникнути того, що люди будуть порівнювати повість Стругацьких, картину Тарковського та його фільм. І, на жаль, не на користь останнього.

Що ж стало на заваді тріумфу Загубленого міста? Коли починаєш дивитися картину, першим відчуттям стає подив і навіть захват: адже операторська робота варта найкращих відгуків. Ми бачимо кадри цілком голлівудські у кращому розумінні цього слова; бачимо візуальний ряд, цілком конкурентноспроможний з європейськими стрічками найвищого рівня. Оператор Володимир Галицький вкотре довів свою майстерність, що заслуговує набагато більшого розмаху, аніж ті фільми, над якими йому доводиться працювати.

Але чим більше глядач занурюється у сюжет, чим більше спостерігає за недолугою грою акторів, тим частіше в залі вибухає сміх і виникають небажані при перегляді питання. Так, акторська гра – одне зі слабких місць картини, хоча і не найслабкіше. Із найбільшою акторською честю крізь картину пройшов Сергій Романюк, що грав вченого-експериментатора. І досить мляво у двох паралельних історіях виглядали Андрій Джеджула та Ірина Новак. Щодо першого – багато хто сумнівався, що шоумен зможе виконати драматичну роль; певно, Андрій старався, але звичного позерства йому все ж таки не вдалося уникнути; щодо другої – Ірина взагалі виглядає настільки невиразно, що доводиться пригадувати, а що взагалі з нею відбувалося…

Окреме питання і до костюмерів: у той час, як оператор та художник-постановник зробили все, щоб фільм принаймні виглядав пристойно, зовнішній вигляд акторів розпорошує увагу, змушуючи відволікатися на неестетичні частини тіла Романюка та жахливу нестильність Новак.

І стає безсумнівною ще одна неорана цілина українського кінематографу: звукорежисура. Недолуге звукове оформлення, невчасні репліки, відсутність атмосфери – і врешті-решт усе це нагадує середньостатистичний дубляж, ніби справжній, оригінальний звук картини залишився десь там, при перекладі на іншу мову…

Щодо режисури – бачення і сценарій Віталія Потруха наштовхують на думку про те, що в Загубленому місті він просто зреалізував якусь свою хлопчачу мрію. Усе по-дитинному наївно; але що можна було би вибачити зеленому режисерові-дебютанту, того не можна уже вибачити Віталію, якому далеко не п’ятнадцять…

Загублене місто – видатна картина з точки зору операторської роботи; знакова з точки зору розвитку українського кінематографу; та вона не витримає жодної конкуренції із навколишнім світом і матиме популярність виключно через цікавість наших громадян: що ж то за український фантастичний трилер з голлівудським постером?

Трейлер фільму Загублене місто:

Кадри з фільму Загублене місто:

Share This