1 березня в широкий прокат виходить український фільм Сотка, позначений унікальним жанром “валютна комедія”. Напередодні прем’єри КіноУкраїна поспілкувалася з виконавцем головної ролі Євгеном Капоріним, аби дізнатися, що кіно хоч і комерційне, але – не тільки про валюту, а й про любов.


Вихід будь-якого українського фільму – це подія. А для вас це й перша головна роль у повнометражному фільмі. Є відчуття чогось значущого, які передчуття і які страхи?

Сам ще не бачив фільм, прем’єра для мене відбудеться разом з усіма – так хотів режисер. Звичайно, є певні страхи, переживання – це природно, цілий букет емоцій і почуттів – але я їх стримую у собі навмисно, щоб не завищувати очікування, і в той же час не занижувати їх.

Яку комедію з відомих ви назвали би еталонною?

З дитинства мені подобалася комедія Гарячі голови – там такий абсурдний гумор! Але найбільше люблю радянські комедії, хоч це і непопулярно звучить. Я на них виховувався, і багато наших глядачів – теж. Ще дуже люблю комедії ліричні – там, де є місце і любові, і гумору.

Багато харизматичних у житті людей на екрані затискаються, виглядають неприродно і зовсім не смішно. Що значить бути смішним на екрані?

Я навіть не замислювався ніколи, як це відбувається! У першу чергу, напевно, це розслаблення. Тільки так можна грати комедію. Так, у строгому графіку зйомок розслабитися буває важко: на знімальному майданчику – гармидер, навколо тебе якісь дивні люди, крутять-вертять тебе, надягають звук, хтось приносить текст, режисер при цьому намагається щось пояснити … Особисто я люблю грати комедії, тому що саме в цьому стані мені комфортно в кадрі. Можливо, я не такий вже і веселун в житті, але на екрані в комедійних образах відчуваю себе органічно. Я мало замислююся над тим, як це відбувається – просто намагаюся бути відкритим, і це, як правило, обеззброює. Іноді я “тренуюся” на партнерах перед сценою – веселюся, жартую, і коли людина реагує на твої жарти, то знімаються всі “затиски”.

Ви позиціонуєте себе перш за все як актор кіно, але при цьому граєте і в театрі. У чому ж різниця між театральним і кіноактором?

Той, хто грає на сцені, вміє розкривати свій діапазон. Звузити його можна, і розширити можна. А ось людина, яка заточена тільки під кіно, на сцені може розгубитися. У свою чергу кіноактор більш детальний, більш органічний – адже в театрі глядач може чогось не побачити, а на великому екрані будь-яка фальш одразу помітна оку. Але це складне питання, тому що важко уявити наших кіноакторів без театру, це основа постановочного лицедійства. Будь-який актор повинен володіти технікою, яка допоможе йому висловити свої емоції. Знаєте, бувають історії, коли актори розповідають: “Я так грав цю роль, що мене потім відкачували”. Це неправильно – адже це не тільки гра, це вміння перевтілюватися, і тут потрібно дотримуватися балансу – і в театрі, і в кіно.

Як вам працювалося над роллю Леопольда, як створювали його – що було взято зі сценарію, а що додано від вас?

Коли вперше читав сценарій, найбільше тішила сама історія – я не дуже замислювався про Леопольда, мені просто подобалися події, що відбувалися з ним. Але потім я з ним зріднився. У ньому мало мого, бо я, напевно, більш розважливий: володію таким собі поєднанням наївності і хитрості. Леопольд – абсолютно хороший, добрий чоловік. А будь-якому акторові цікавіше грати поганих. Адже в житті нас вчать бути хорошими, а іноді хочеться побути іншим, робити не так, як правильно.

Виконавиця ролі начальниці Леопольда, Катерина Кістень, сказала: “Комедія – це не коли так лоскочуть пузо, що з реготом вивітрюється мозок, а коли тебе, начебто розважаючи, непомітно змушують думати!”. Коли ви читали сценарій, що вас розсмішило, що – змусило думати?

Сміявся багато, коли себе уявляв в цих ситуаціях. Мені сподобалися взаємини мого персонажа і його друга, і навіть просто – з навколишнім світом, з орендодавцем, з бабусею … Спочатку ми бачимо спілкування зі світом через призму простака, а потім – те саме спілкування, але через призму багатої людини. Гроші змінюють його, він починає спілкуватися по-іншому просто тому, що у нього тепер є папірці.

Наскільки конкурентною може бути така історія в українському прокаті, наскільки близька і актуальна українському глядачеві?

Це дуже конкурентоспроможний фільм! Тут і комедія, і романтика, і фінансова глядацька жадібність, відчуття фантастичного збігу обставин. Усім нам хочеться побути багатими, всі ми в пошуку емоцій. Адже чому ми купуємо бренди, які коштують дорого? – хочемо відчути атрибути заможного життя, купити цю емоцію. Взагалі грошова тема – цікава тема. Нам потрібно відходити від дивних норм, що нам соромно заробляти гроші – це все ще відчувається в повітрі. Хотілося би, щоб нове покоління простіше до цього ставилося, в тому числі і в кіно. Щоб не було соромно говорити: так, ми хочемо заробити гроші, ми знімаємо, ми працюємо для цього. Багаті люди – це не погані люди. Це і відповідальність, про яку забувають “митці” – вони забувають про глядача! Кіно – воно не для 100 осіб, це для всіх, щоб вони відчували емоції – раділи, плакали, нехай навіть злилися – тільки б вони не йшли порожніми! Капіталізм повинен ступити на кіноземлю України, і Сотка – це перш за все комерційний фільм.

Чи очікуєте критики? Чи є у вас вчителі, ментори, які допомагають вам працювати над роллю, до яких приходите за порадою і чиєї думки чекаєте після виходу фільмів на екран?

Так, у мене є майстер, але так сталося, що зараз ми не спілкуємося. Йому вже багато років, в деяких сучасних речах він не розбирається – адже саме акторська майстерність, а точніше, техніка вже видозмінилася, принаймні, змінилося її застосування в реаліях зйомки. Звичайно, у мене є кілька друзів, моя фокус-група, до якої звертаюся за порадою і критикою і яка може говорити так, щоб я почув. Як правило, ніхто нічого не чує – особливо актори, коли їм кажуть, що щось не так. Але головне – адекватно оцінювати самого себе і “стояти на землі”.

Якщо перед вами будуть лежати дві пропозиції, два сценарії – один комерційний, один артхаусний, який візьмете почитати в першу чергу?

Це залежить від поточного фінансового становища. Ти можеш робити ремонт в квартирі, а можеш летіти на Мальдіви – і в тебе будуть два різних стани. Якщо ти летиш на Мальдіви, значить, у тебе все добре, і ти візьмеш почитати сценарій артхаусного фільму. А якщо з грошима не дуже, то в першу чергу подивишся на комерційне кіно. Актор – це теж професія, це спосіб заробітку грошей. Звісно, у актора є і вище призначення – він повинен направляти людей на роздуми, при цьому не забуваючи, що роздуми покликані робити людей щасливими. Життя створене для радості. Я філософськи налаштований на щастя!

Трейлер фільму Сотка:

Share This