Дике поле – екранізація роману Сергія Жадана Ворошиловград, події якого розгортаються на північному Донбасі. Фільм став ко-продукцією України, Нідерландів та Швейцарії, що помітно вплинуло на його технічну якість. Проте сама історія залишає бажати кращого.

Молодий та недосвідчений хлопець Герман повертається до рідного Старобільську, аби вирішити долю сімейної нерухомості. На початку жадаючи лише продати все та якнайшвидше поїхати, врешті-решт хлопець переймається місцевими проблемами і вирішує залишитись на рідній землі.

Дебютна стрічка режисера Ярослава Лодигіна з перших кадрів дає нам зануритися в атмосферу дикого поля – історичної області приазовських степів. Естетика кадру, що навіть полишені індустріальні будівлі зображає привабливими, заслуговує особливої відзнаки. Що вже казати про пейзажі, світанки та сутінки, які невимовно прикрашають сюжет, даючи йому фору перед іншими історіями, режисери яких не приділили достатньої уваги візуальній стороні фільмів! Роботу оператора, Сергія Михальчука, можна назвати однією з найбільш вдалих в новому українському кінематографі.

Не відстає і звукове оформлення картини: звукорежисер Сергій Степанський вкотре довів свою перевагу над колегами, створивши якісну і повноцінну аудіоатмосферу стрічки. Музика композиторів Фіми Чупахіна та Кирила Карабиця стала органічним доповненням до внутрішнього стану героїв.  До переможних операторського та звукового рішення додався і монтаж: фільм сприймається настільки комфортно, наскільки це можливо. Технічно Дике поле насправді може без сорому стояти в лавах найкращих сучасних фільмів.

А от історія – просідає, не в останню чергу «завдяки» незрозумілому головному герою Герману (Олег Москаленко). Його трансформація з «незалежного експерта», який «не робить нічого», у завзятого захисника батьківщини виглядає натягнутою та неправдоподібною. Москаленко настільки старанно намагався передати образ загубленого хлопчика, що перевершив усі сподівання – відчуття, що він віднайшов себе, наприкінці фільму так і не з’явилося. Тож, незважаючи на симпатичність самого актора, драматургічно герой вийшов вкрай непривабливим, недієвим. Набагато більш цікавими є другорядні персонажі: герої Володимира Ямненко, Георгія Поволоцького, Руслани Хазіпової. Саме вони «тягнуть» на собі доволі кволу історію, яка по ходу розвитку дії спирається то на них, то на музику, то на вдалі операторські рішення.

Тим не менш, Дике поле залишає по собі цілісне враження і естетичне задоволення. Подивитися його варто хоча б для того, щоб відчути гордість за те, що технічно Україна не відстає від світу кіно – принаймні у жанрі драми.

Трейлер фільму Дике поле:


Кадри з фільму Дике поле:

Share This