Новий фільм Гільєрмо дель Торо – улюбленець критиків і переможець Венеційського фестивалю; сам режисер отримав за свій твір Золотого глобуса. Простий сюжет, оброблений дійсно чарівною атмосферою, занурить глядача у незвичну історію кохання жінки та людини-амфібії, що розгортається під час холодної війни.

Елайза (Саллі Хокінс) працює у науковій лабораторії і миє підлогу у приміщеннях, до яких мають право доступу тільки обрані. Саме прибираючись, вона помічає дивну істоту – об’єкт досліджень кращих науковців і наймогутніших військових. Кажуть, тубільці з Амазонки вклонялися істоті як річковому богу… Проте Елайза, сама одинока й німа «біла ворона», бачить у створінні подібність до себе і одразу ж іде на контакт. Відчувши мовчазну гуманність і ніжність жінки, амфібія відповідає на її почуття взаємністю, і скоро їх дружба переростає у кохання. Але їм протистоятимуть глобальні сили, здатні піти на будь-що, аби задовольнити свої наукові, геополітичні та навіть садистські амбіції…

Режисер майстерно створює альтернативну дійсність, використовуючи різноманітні кінематографічні засоби. Гра зі світлом надає дії магічності; деталі побуту та образів доповнюють характери персонажів; пластика героїні промовляє більше, аніж сказані вголос репліки інших героїв. Особливої уваги заслуговує музина Александра Депла – саме вона принесла стрічці другий Золотий Глобус. Що ж стосується сюжету, то він доволі нескладний, часами навіть насичений кліше – які, втім, під час перегляду сприймаються як данина класичній манері оповіді казок. Все відбувається дуже просто, у чітко окресленому колі персонажів. Добро і зло легко відрізнити одне від одного, і вони ніколи не міняються місцями. Персонажі не проходять через трансформацію, проте стійко зберігають один раз і назавжди закарбовані якості. Деякі актори несуть ці образи із попередніх фільмів: так, Октавія Спенсер уже не вперше виступає колоритним другорядним персонажем, кращою подругою і «голосом совісті».

Дещо невизначеним залишається і персонаж створіння-амфібії. Хто він – казковий герой-метафора, прадавня істота чи все ж таки бог? До останніх моментів оповіді він служить більше приводом, аніж діючою особою, і окрім його «іншості» ми так і не дізнаємося, ким він є, яке веде життя, чого прагне і за що його можна полюбити.

Форма води – солодка, але звичайна цукерка у неймовірно красивій обгортці. Цей фільм – ода не змісту, але формі; проте ода надзвичайно самобутня і майстерна, яка, без сумніву, заслуговує на те, аби її почути на власні вуха.

Трейлер фільму Форма води:

Кадри з фільму Форма води:

Share This