Дев’ятий фільм Квентіна Тарантіно – певно, найбільш резонансна подія у кінорозкладі цілого літа. 2 години 45 хвилин екранних пригод від справжнього майстра та інтрига, якої не змогли зламати лаконічні трейлери, а поза тим – зіркові виконавці головних ролей були приречені на глядацький успіх.

В основу стрічки було закладено реальні події резонансного голлівудського вбивства вагітної дружини режисера Романа Поланські за вказівкою одного з найодіозніших маніяків США – Чарльза Менсона. Проте виходячи з трейлерів та головних героїв, яких зіграли Бред Пітт та Леонардо ДіКапріо, було зрозуміло, що Тарантіно готує якийсь сюрприз. Саме так і сталося.

У стрічці Менсон (і все, що він уособлює) однозначно представляється фігурою негативною, дуже недалеким вбивцею і просто смердючим хіпі. Фінальний твіст був сприйнятий багатьма як торжество моральної справедливості.

Але давні прихильники приголомшливої документальної книги Helter-Skelter Бугліозі, прокурора, який вів справу Менсона, можуть припустити, що справа тут дещо глибша. Містер Бугліозі, почавши з нерозуміння і відрази, в результаті став одним з кращих друзів обвинуваченого вбивці і щиро його поважав, хоч і зробив все, щоб того запроторили за ґрати до кінця днів його. У своєму неймовірному розслідуванні він з’ясував, що Менсон – не просто “псих”, він безстрашно зазирнув у глибини людського несвідомого і виловив факти дитинства і юності Чарльза (а більшість з людей взагалі б такого не винесли), щоб розкрити, як саме і чому він прийшов до ретельно розробленої і вражаючи логічної системи суспільства і супутньої моралі, в яку щиро вірив (нехай це і було приправлено неабиякою дозою марнославства і інфантильності, що не залежить від зовнішніх обставин). Все, що залишилося від цього у фільмі – репліка накуреної блідолицьої про те, що “Вони вселяли в нас ненависть через телевізор, а тепер ми вб’ємо всіх, хто поширював ненависть”. Голлівуд – і справді один з головних ретрансляторів якщо не ненависті, то згубних стереотипів. І перші дві години фільму з його дійовими особами – п’яничка Долтон, дурнуваті передачі, мила ідіотка Тейт – якраз про цей голлівудський бруд. Начебто вони безневинні. Начебто нічого не відбувається. Вони просто штампують образи ненависті і дурості, живучи в обгороджених високими парканами розкішних маєтках, в той час як ми всі – смердючі хіпі – сигналимо на узбіччі життя.

А що ж персонаж Пітта? Він – ніби персоніфіковане втілення незламної сили істеблішменту. Не конкретних людей, а саме істеблішмент хотів знищити Менсон. І, напевно, потрібно як мінімум прочитати книгу Бугліозі, щоб наблизитися до розуміння того, що він вкладав в це поняття. Фінал фільму чітко демонструє, що вийшло з “найкращих” намірів керівника секти. Голлівуд знищує таких “месій”, як Кліфф Буд знищив хіпі, що увірвалися в будинок.

Своїм фіналом стрічка нагадує іншу американську картину, Цибулеві новини. Там у фіналі втілена міс Америка з шиком перемагає тероризм в чалмі. Хтось сприйме це як торжество справедливості. А хтось – як гірку іронію над торжеством всесильного істеблішменту. І зробити з цього безсумнівно касовий фільм – ще один самоірочний плювок в обличчя тим, хто може хоча б припустити думку про те, щоб зломити цю систему.

Трейлер фільму Одного разу… в Голлівуді:

Кадри з фільму Одного разу… в Голлівуді:

Share This