Документальна стрічка про реалії комунальної індустрії виходить на початку опалювального сезону. Чи додасть трагікомічний погляд через камеру гумору пересічному глядачеві, чи спровокує швидше занурення в осінню депресію? Пригадайте останнє спілкування із ЖКГ та отримаєте відповідь на це питання.

Документальна стрічка про реалії комунальної індустрії виходить на початку опалювального сезону. Чи додасть трагікомічний погляд через камеру гумору пересічному глядачеві, чи спровокує швидше занурення в осінню депресію? Пригадайте останнє спілкування із ЖКГ та отримаєте відповідь на це питання.

Голова профспілки комунального підприємства Івано-Франкіськтеплокомуненерго – Іван Васильович – вкрай відповідально ставиться до своїх обов’язків керівника профспілкового хору. Разом із бухгалтерами, слюсарями та ремонтниками він співає народних українських пісень, займаючи перші місця на районних конкурсах, а тим часом телефони теплокомуненерго розриваються від дзвінків розгніваних громадян, що замерзають у своїх квартирах…

Один із промо-матеріалів фільму виголошує, що стрічка буде зрозумілою «твоїй бабусі, дідусю, і навіть котові». Нажаль, цей рекламний лозунг – цілковита правда, адже комунальна реальність, зображена на екрані – це живе свідоцтво міці радянського минулого в тому його аспекті, що його зараз Україна намагається позбутися і ніяк не може впоратися із цим. Застаріла за принципом і втіленням установа теплокомуненерго показана у фільмі у всій красі: інтер’єри, предмети, типажі – все тут дотримується єдиної стилістики гіркого минулого. Втім, глядач знаходиться з боку працівників підприємства і має змогу подивитися на ситуацію їхніми очима, тільки частково асоціюючи себе із замерзлими людьми, що, не церемонячись, скаржаться на роботу установи через телефони.

Режисерка Надія Парфан має безпосереднє відношення до підприємства, адже тут працював ще її дідусь. Завдяки довірі, що її очевидно відчували працівники до режисерки, процеси, які щоденно відбуваються в стінах теплокомуенерго вдалося зафільмувати так, ніби ніхто й не помічає камери. У фільмі застосовано прийом цілковитого невтручання. Події розвиваються неспішно. Поступово важливими стають не конкретні злами і конфлікти, а важка, задушлива атмосфера, що царює у цих стінах.

Глядач одночасно емпатує головним героям, зокрема, Івану Васильовичу, і одночасно засуджує їх: це залежить від того, чи ставить він себе на місце героя, чи згадує, як нескінчену кількість разів і собі замерзав у квартирі, де вчасно не ввімкнули опалення.

Фільм непогано відображає існуючі реалії української сучасності; ця стрічка, безумовно, буде зрозумілою і до болю близькою по всій території України. Та хіба не сумно, що саме такі фільми можуть виступити тим єднаючим фактором, до якого ми всі так прагнемо і який досі не можемо знайти? Стрічка констатує проблему, проте не дає жодного натяку на можливі рішення чи хоча б на вектор, що його варто взяти для подальших позитивних змін. Тож якщо вирішите оцінити її, будьте готові до того, що перемога профспілкового хору навряд стане перемогою вашого оптимістичного настрою у день перегляду.

Трейлер фільму Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго:

Кадри з фільму співає Івано-Франківськтеплокомуненерго: