25 травня у кінотеатрі українського кіно ЛІРА відбулася прем’єра документального фільму “Український аргумент” про Революцію Гідності від титулованого українського театрального та кінорежисера, графіка та живописця Сергія Маслобойщикова.   

Український аргумент

“Український аргумент”. Кадр з фільму

За словами самого режисера, особливої естетики на екрані глядачу чекати було дарма: зйомки проводилися стихійно, “з рук” та без конкретної мети. Це були просто фіксація подій і просто розмови з людьми. Саме тому цей фільм… не є фільмом. Адже документальне кіно передбачає певний конфлікт, певне художнє переосмислення режисером відзнятого матеріалу. Сергій же просто змонтував те, що знімав сам і що знімали його колеги. Щоправда, можна відзначити спробу об’єднати різні шматки відео художнім образом фортепіано, що просто неба стояло на Хрещатику під час буремних подій зими 2013-2014-о років, але… образ вийшов досить надуманим та не став тим стрижнем, який гармонічно поєднав би все-все-все. А відзнято, звісно, було немало.

Глядач трохи більше, ніж на годину, поринає в історії різних людей, яких зібрав разом Євромайдан. Їм задавалися нехитрі питання: хто ви, звідки, чому знаходитесь тут. Нічого унікального люди у фільмі “Український аргумент” не говорять. Відтак відсутнім є відчуття конфлікту, розвитку історії… Претензії виникають перш за все до питань: хотілося би чути не просто причини, через які люди вийшли на Майдан (адже ми всі їх прекрасно знаємо!), а щось більш гостре, соціально-актуальне, щось “провокативне” у гарному сенсі цього слова. Та ж претензія виникає і до монтажу. Легко помітити, що у багатьох персонажів певні тези ставали у протиріччя до власних реплік тієї ж особи за кілька хвилин до цього; якби підкреслити це на монтажі, викрити соціальний конфлікт, показати велич, біль, маштаб того, що відбувалося…

Щоправда, Маслобойщиков зазначив, що особисто для нього Майдан став явищем перш за все індивідуальним. Але в такому випадку “рвані” репліки людей все одно так і не змогли створити жодної історії, що дійсно чіпляла би за душу, адже кожний учасник за структурою фільму перетворився лише на частинку мозаїки, що мала би створити образ колективного Майдану і великого суспільного явища.

Сторона поза барикадами Майдану – Антимайдан і його прихильники – показані у фільмі настільки фрагментарно, що взагалі не створюють ніякого образу. Співвідношення сторін занадто очевидно перехиляється у бік тих, хто стояв проти правління Януковича. А цікавість прокидається: що ж було там, по той бік? Що спричинило цю розрізненість громадян єдиної країни? Які глибинні соціальні, економічні причини стоять за цією диференціацією?

"Український аргумент". Кадр з фільму

“Український аргумент”. Кадр з фільму

Не вистачило і підсумку: задля чого було це змонтовано? Кому це може бути цікаво? Через те, що не було ніякого конфлікту, співставлення шматків відзнятого перетворилося просто на відео-констатацію певних моментів Майдану, і моментів не найяскравіших. Справа в тому, що люди досить багато фіксували те, що відбувалося тоді – на камери, фотоапарати та телефони, тому для того, щоб створити одкровення, режисер мав би більш критично, більш гостро і конфліктно підійти до наявного матеріалу.

Звісно, не можна дивитися “Український аргумент”, не озираючись на сьогодення. Адже Революція Гідності стала лише початком страшних подій, що й досі лихоманять нашу країну. Можливо, недарма кажуть, що братися за осмислення такого матеріалу варто тільки за декілька років, а, може, й десятиріч…

Сергій Маслобойщиков

Сергій Маслобойщиков

Після показу КіноУкраїна поспілкувалася із режисером.

– Скільки було відзнятого матеріалу і яким надзавданням Ви керувалися при відборі?

– Матеріалу було дуже багато, і те, що потрапило у фільм – це лише невеличка часточка. Спочатку я зробив фільм на півтори години, але запропоновані мені формати показів все це стиснули. Насправді ще можна повернутися до більш повного варіанту, адже за екраном залишилися напрочуд цікаві речі. Відбір здійснювався… Розумієте, люди всі були дуже цікаві, тому це, напевно, індивідуальний відбір. Спеціальної структури не було – може, тільки певна логіка розмови персонажів. Спеціального естетичного задуму на початку зйомок також не було, а структура народжувалася у момент монтажу. У фільмі є невеличка метафора – голос Майдану, фортепіано, і саме воно усе трішки структурує.

– Щодо питань, які Ви ставили людям. Чи не хотілося створити більш гострий, провокативний у хорошому сенсі слова контекст розмови з ними?

– Насправді я не ставив питань, я просив їх розповісти про себе. В той момент було досить багато дезінформації про Майдан. Мені дзвонили з різних країн і питали: “Що у вас там відбувається?! Хто ці люди?!”. І мені хотілось, щоб  “ці люди” самі про себе розповіли. Так, для мене найважливішим було те, аби завжди була присутня їх особиста мотивація – навіть коли вони говорили якісь загальні фрази: “За ідею, за народ”… Ще раз підкреслюю, що для мене Майдан – не колективне, а індивідуальне явище; це процес, що народився із самого низу.

– У прес-релізі до “Українського аргументу” сказано, цитую:  “…неупереджено фіксується сучасна історія. Щирі історії абсолютно різних людей по обидві сторони барикад, різні думки, цілі і надії”. Проте важко не помітити, що з іншої сторони барикад було взято 2-3 інтерв’ю, і вони не створюють “об’єктивної картини з обох сторін”.

– Фільм не претендує на всеохоплюючу картину про Майдан. Це частина, фрагмент, який мені вдалося створити. Я не вважаю її неупередженою, цю картину. Бо я був не тільки за камерою – я був безпосереднім учасником подій. Тому я абсолютно зсередини, я на боці цих подій.

– Чи демонструвався фільм на Сході України?

– Ні.

– А в Європі?

– Так. Там був дуже великий інтерес. У мене є досвід Польщі, Франції – всюди ставлення різне, тлумачення різне. Але для мене найважливіше – щирість людей, яких я знімаю, і ця щирість передається. Це відзначають усі. Проте, звичайно, для такої потужної цивілізації як Франція, це все дуже далеко, хоч і цікаво. Для них це історія, що відбувається на рівні Сомалі чи Ємену.

– Події у фільмі неможливо сприймати поза контекстом того, що відбувається у країні зараз. Чи не хотілося би відзняти новий матеріал із думками тих самих персонажів уже сьогодні?

– За цією схемою зроблений мій перший фільм про Майдан – часів Помаранчевої революції 2004-о року. Учасників, яких я знімав тоді, розшукав через півроку-рік; взяв у них інтерв’ю. Але півроку – дуже малий термін, і я думаю, що для революції 2014-о року рік – це маленький термін також.

Share This