Польська стрічка “Остання родина” – кіноверсія  родини Бексінських, знята режисером-дебютантом Яном Матушинським – викликала фурор у себе на Батьківщині, а тепер ще й отримала гран-прі “Молодості”. Але фільм викликав суперечливі відгуки серед глядачів незалежно від національності. КіноУкраїна проаналізувала польську пресу та переклала найцікавіші моменти з рецензій як провідних газет, так і простих глядачів.

Остання родина – досконалий дебют за версією Niezależna.pl: “Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму”, –  писав Лев Толстой, розпочинаючи один із своїх великих романів “Анна Кареніна”. Невідомо, чи пан Ян Матушинський керувався тією цитатою, створюючи засновану на долях Бексінських “Останню родину”. Проте немає сумнівів, що режисерові-дебютанту вдалося перенести на екран повість, яка не тільки дозволяє підгледіти інтимний світ Бексінських з перших кадрів, але являє собою незвично зрілу форму художнього вираження. Тож немає нічого дивного в тому, що фільм здобув Гран-прі Гдинського фестивалю, а сам Матушинський був названий одкровенням – адже настільки  гарного кінодебюту не бувало над Віслою уже багато років. В “Останній родині” захоплює практично все: кожен елемент, від світла та нетипових ракурсів, гри акторів та музичного супроводу, до самого сценарію – все це створює досконалу цілісність. Рідко буває, аби режисер-дебютант виявився насправді зрілим артистом, позбавленим типової для молодих творців претензійності”.

gram.pl стверджує, що Остання родина – вишуканий фільм, не сходити на який – гріх: “Остання родина” – це фільм абсолютний. Це слово багаторазово з’являлося у рецензіях, які я читав перед переглядом, і тепер розумію – чому. Змалювання образу фільму цим словом так і проситься на язик. Передусім то комплексний образ стосунків у родині Бексінських у всіх площинах, це складна система дивних емоцій, які так чи інакше з’єднали цю сповнену проблем комірку суспільства. Незважаючи на очікування, фільм не є артистичною біографією. Мало що тут говорить про Бексінського-художника, і мало що тут говорить про вклад Томаша у польську культуру слухання прогресивної музики. “Остання родина” – це біографія, але біографія цілої родини – Бексінських-людей, а не Бексінських-митців”.

filmweb.pl вступає у полеміку із критиками фільму: “Ще до перегляду  “Останньої  родини”  я  чув два звинувачення, які закидали повнометражному кінематографічному дебюту Яна Матушинського. Перше: фільм розповідає про Бексінських “шкільною” методикою, перескакуючи з однієї біографічної зупинки на іншу. І друге: що перед прозою життя режисер надає перевагу сенсації, що перебільшує ексцентричність героїв – особливо Томаша Бексінського – зневажаючи їх більш людяні риси, такі як інтелігентність, чуйність, харизму. Обидва звинувачення здаються мені несправедливими. Так, це правда, Матушинський показує долю Бексінських з дещо скороченої біографічної точки зору. І справді, дивацтва, примхи та неврози Здіслава  чи Томаша є підсиленими, подані у барвистій, видовищній інтерпретації акторів Анджея Северина і Девіда Садовника. І так, здавалося б, що якщо вже оповідати про Бексінських, то робити це за допомогою фантастичної поетики картин батька або радіопрограм сина. Матушинський натомість показує, що за кожним ірреальним пейзажем і кожним  готичним маскарадом криється повсякденна буденність життя – і хто знає, чи не є вона набагато страшнішою”.

Трохи іншу думку щодо фільму висловлюють глядачі на сторінках Facebook .

“Дебютний фільм Яна Матушинського –  робота дуже цікава і успішна, – пише на своїй сторінці випускник Школи Вайди Матеуш Шляхтич. – Особливо провідна роль у виконанні Анджея Северина заслуговує на те, аби назвати її шедевром. Так само і сценографія, і костюми, і реквізит є мистецтвом найвищого ґатунку. Можу сказати, що я ще не бачив фільм з періоду Польскої Народної Республіки, що б так ретельно змальовував реалії епохи… і це все. Решта зроблена правильно, успішно, іноді відмінно, але всі ці дифірамби щодо шедевральності фільму, на мою скромну думку, сильно перебільшені. Перш за все, Бексінського-художника тут практично не помітно. Режисер не знайшов жодного візуального рішення щодо об’єднання світу фантазії видатного художника та світу реальності. В результаті глядач отримав подвійний портрет дивних стосунків ексцентричного батька і соціопатичного, істеричного сина. Портрет, насичений фаталізмом, але позбавлений своєрідної режисерської ідеї – хіба що за неї взяти сценографічний аскетизм, але цього хіба буде замало…”

Більш категоричної думки про фільм виявилася інша студентка відділу кінематографії Катажина Леньцка. “Образ Бексінських у фільмі “Остання родина” – несправедливий, тому що позбавлений любові”, – охарактеризувала вона гучний дебют.

Share This