Off Camera – дев’ять днів кінематографічного свята у Кракові і чудова нагода надолужити із переглядами для тих, хто не потрапив на фестиваль новинок у Гдині. В цьому році в головному конкурсі демонструвалося не тільки європейське, але й перуанське і американське кіно.  Проте що було цікавішим й важливішим для українського глядача – це польське кіно, що виступало як у основній програмі, так і в окремій національній секції. Тож в якому стані виробництво фільмів у наших сусідів і що хвилює молодих режисерів найбільше – про це в огляді фестивалю від КіноУкраїни.

Соціальні конфлікти

Традиційний для Польщі жанр – драма – останнім часом відступає на другий план. Фантастика та комедії все більше привертають увагу фільммейкерів, але є і ті, що залишають вірними класиці.

Будь напоготові (Be prepared) Роберта Глінського робить огляд суспільства з перспективи підлітків. Скаутський табір – місце, ніби створене для ідеальних кінематографічних конфліктів. Режисер досліджує межі дозволеного, зіштовхуючи з собою дві групи молодих хлопців, що притримуються різних поглядів на життя.

 

 

 

Згода (The Reconciliation) Мачея Собєщчанського – ще один приглад «класичного» польського кіно, адже поєднує в собі драму із історичними подіями. Закоханий парубок погоджується працювати наглядачем у концентраційному таборі, аби врятувати кохану. Звісно, це не буде легко, і поза перевіркою кохання хлопцеві доведеться пройти через перевірку людяності.

Серце любові (A Herat of Love) Лукаша Рондуда – далеко не такий класичний хоча б через головних героїв картини. Обидва лисі, андрогінні та не такі, як усі, вони проходять через свою дивну нарцисичну любов, міцно переплітаючи її із творчістю, що є неодмінною частиною життя кожного з них.

Мігранти, країни, нещастя

Фільм Петра Домалєвського, улюбленець критиків та аудиторії, певно, зібрав більшість нагород на польських кінофестивалях. Тиха ніч (Silent night) – дійсно бездоганна драма, яка за темпоритмом і майстерною поліфонічністю нагадує фільмі італійського майстра Габріеле Муччіно. Якщо хочете побачити ціле суспільство через призму однієї типової сім’ї, розбитої питанням економічної міграції – неодмінно подивиться цю картину.

За допомогою виразної чорно-білої стилістики та багатозначних пауз історію молодого успішного мігранта розкаже нам Урсула Антоняк. Головну роль у фільмі Поза словами (Beyond words) виконує Якуб Гершал, один із найкрасивіших і найбільш перспективних молодих польських акторів. Історія пошуків точок дотику між батьком та сином стовідсотково підпадає під визначення «арт-хаузне кіно», і принесе задоволення поціновувачам постановочних кадрів та інтимної акторської гри.

Дикі троянди (Wild roses) так само піднімають тему трудової міграції, адже конфлікт закручується через відсутність чоловіка, який перебуває на заробітках в Норвегії. Його дружина тимчасом вагітніє від підлітка, і хоча вона лишає дитину у сирітському будинку, стосунки між подружжям вже ніколи не будуть такими, як раніше… За достовірну гру виконавиця головної ролі Марта Нерадкевич отримала відзнаку «Найкраща польська акторка».

Птахи співають в Кігалі (Birds are singing in Kigali) режисерів Йоанни Кос-Краузе та Кшиштофа Краузе знаходиться на межі між художнім кіно та документалістикою. Операторська робота та гра акторів часом буває настільки достовірною, що важко повірити в те, що все це постановка! Фільм оповідає пронизливу історію польської жінки-орнітолога, яка під час різні в Руанді врятувала місцеву дівчину-тутсі. Пост-травматичний синдром тепер переслідує обох жінок, і тим, хто хоче зануритися у непростий, але майстерно переданий світ психологічної нестабільності, неодмінно варто подивитися цю стрічку (фантастичну ще й в операторському сенсі).

Сміятися ніхто не забороняв

У польському конкурсі було всього лише дві комедії – і, звісно, ж, на гостросоціальні теми. Атак паніки (Panic Attack) Павла Масльони – це дика карусель різноманітних подій, етюдів, в кожному з яких головні герої переживають, власне, атак паніки. Портрет суспільства, змальований в веселих кольорах, змушує всерйоз замислитися над вадами як усіх разом взятих, так і кожного окремо.

А от Екстермінатор (Exterminator) Міхала Рогальського – це яскрава історія про рок-групу, що складається з самих невдах. В юні роки вони були певні, що збиратимуть тлуми на стадіонах, але тепер хто працює на заводі, хто живе з батьками, а хто й взагалі – у психіатричній лікарні. Але доля дарує їм ще один шанс поборотися за світову славу, і заради цього вони готові на все.

Високі матерії т метафори

Тим, хто любить дива та готовий змінювати правила гри на цілком вигадані, припадуть фільми Чоловік із магічною коробкою (The Man with the magic box), Mug (Морда) та Вежа. Ясний день (Tower. The Bright Day).

Чоловік із магічною коробкою – фільм режисера Бодо Кокс – запропонує нам повірити у те, що радіохвилі можуть переносити людей у часі. Так, головний герой стрічки застрягає у 1952, і його кохана вирішує будь-якою ціною врятувати його.

Морда – стрічка в режисурі прославленої Малгожати Шумовської, володарки цьогорічного Ведмедя з Берлінале за кращу режисуру. Так само кращим фільм було визнано і на фестивалі Off Camera. Морда демонструє непривабливе обличчя польського суспільства: мегаломанію, псевдо-релігійність, зради, алкоголізм, бідність, залежність від телевізору – і при цьому оперує на досить грайливому, образному рівні.

Вежа. Ясний день режисерки Ягоди Шелц стала володарем Гран-прі фестивалю із головною нагородою у 100 000$. Напевно, це найбільш дивний та контроверсійний з усіх фільмів. Щоб проникнутися ним, треба побачити його більше за один раз, адже приховані теми і мотиви пронизають стрічку від самого початку і до останнього кадру. Сама режисерка любить повідомляти, що вона – відьма, і відтак не дивно, що містичні моменти зустрічаються і в її картинах. Натомість разом з усіма принадами можна сказати, що Вежа – картина глибоко польська, і тяжча до розуміння глядачу з-за кордону. Але її самобутність не підлягає жодним сумнівам.

Share This