Оксана Олійник – українська сценаристка, випускниця Київського міжнародного університету ім. Карпенка-Карого, засновник Всеукраїнського сценарного фестивалю “Кіноскрипт”. Віддавна переконана у ефективності голлівудського формату роботи над сценарієм, вона мріяла вдосконалити власну майстерність у США, і свого досягла. Подробицями шляху до Голлівуду та досвідом від навчання Оксана поділилася з КіноУкраїною.

Наприкінці бакалаврату Оксана почала шукати можливості для навчання сценаристів за кордоном. Розглядала багато варіантів, між іншими – Німеччину. Але більшість німецьких програм вимагали знання мови, тому дівчина сконцентрувалася на англомовному регіоні і розпочала пошук стипендій в Австралії, Великій Британії, Канаді та США.

“Звичайно, в Америці все набагато дорожче, – каже Оксана, – проте і можливостей там набагато більше”.

Два роки пішло на пошук ВИШів та стипендій. Оксана ходила на всі можливі виставки, зустрічалася із представниками  країн та університетів. З досвіду, який отримала дівчина, можна підсумувати: найбільшу підтримку в Україні надають Американський будинок і British Council Ukraine. Майстер-класи присвячені найдрібнішим деталям: як обрати ВИШ, як подаватися на візу, які не забути документи і навіть які потрібно брати речі. Допомагають і такі заходи, як “Освіта за кордоном”, де безпосередньо можна зустрітися із представниками обраних університетів.

“Але очевидно, що пункт номер один – це знання мови, – говорить Оксана. – Більшість програм вимагають сертифікат мовної школи, що підтверджує рівень апліканта”. Серед джерел вдосконалення мови пані Олійник рекомендує онлайн-курси FutureLearn, Coursera i Iversity, які, між іншим, пропонують багато програм на сценарну тематику.

Отримавши звістку про вступ у School of Theater, Film and Television при University of California Los Angeles, Оксана почала готуватися до переїзду. Перед цим вона уже бувала у Штатах, відтак трохи розуміла, чого чекати, проте все одно перші дні були досить стресовими: знайти житло виявилося набагато тяжче і дорожче, аніж очікувалося. Дівчині вдалося зняти помешкання разом із трьома сусідками: японкою-продюсером, італійкою-психологом і мексиканкою, що видавала себе за американку. Коли почалося навчання, воно швидко компенсувало всі недоліки.

За рік навчання курс Professional Program in Screenwriting вимагає від студентів написання двох повнометражних сценаріїв; перший треба було здати до березня, на створення другого залишалося близько 10 тижнів. Формат навчання включав в себе два класи на тиждень, ще на два класи Оксана записалася додатково. Серед учнів 50% складали американці, 50% – студенти з країн світу.

Написане обговорювали відкрито, усі разом. Зустрічалися різні методики: іноді кожен мусив написати певну кількість сторінок/сцен, а на зайнятті робили кастинг серед однокурсників, читали, слухали, як це звучить зі сторони, та отримували фідбек. Часом відправляли сценарії один одному заздалегідь, а на заняттях приділяли кожному студенту по 15 хвилин.

При розробці і написанні сценарію притримувалися чіткої схеми. Спочатку – вибирали одну з кількох ідей. Потім писали логлайн, короткий синопсис, біографії головних героїв, і на кожному наступному занятті розробляли це більш детально. Наступним пунктом йшов outline: короткий опис сцен одна за одною, без діалогів. Під час усього процесу концентрувалися на трьохактній структурі, поворотних пунктах, конфлікті, кульмінації – тобто усьому, що є притаманним  голлівудській системі. Проте написання сценарію не було найтяжчим: перший “драфт” потрібно переписувати, переписувати і ще раз переписувати.

“У мене була однокурсниця зі Швеції,  яка хотіла знімати авторське кіно, – розповідає Оксана. – Вона відстоювала своє бачення, опиралася. Але суть полягає на усвідомленні, що ти їдеш у Штати вчитися тому, що тобі можуть дати, – знання про американський комерційний формат. Кінематографісти з Голлівуду добре знають, як маніпулювати глядачем; вони насправді вираховують кожну подію до хвилини – тепер я, дивлячись кіно, також помічаю, на якій хвилині що трапляється: поворотні пункти, кульмінація…”

По року навчання у школі Оксана має замір залишитися у США і набути практичного сценарного досвіду. Наразі вона працює над проектом короткометражного фільму Зайчики разом із режисером із Франції. Це буде незалежне кіно, дівчата шукатимуть грантів для жінок-кінематографістів.

Ми попросили Оксану виокремити три основних правила, яких вона навчилася за рік життя в американському кінематографічному середовищі:

  1. Працюй над власними проектами у режимі нон-стоп. Колеги завжди питають, над чим ти зараз працюєш.
  2. Дивися якнайбільше фільмів. Якщо ти працюєш на цьому ринку, то повинен знати всіх – режисерів, продюсерів, акторів, менеджерів, агентів. Усі все знають і постійно обговорюють. Якщо немає часу на повноцінний перегляд – дивися хоча би трейлери і запам’ятовуй, хто є автором фільму, який канал транслює проект тощо.
  3. Завжди спілкуйся як професіонал, а не як студент. Якщо ти пишеш і віриш у свій проект, це означає, що інші кінематографісти, якими б відомими вони не були – вже твої колеги!
Share This