Міжнародний кінофестиваль в Котбусі, що на сході Германії, заслужено вважається найвизначнішою подією, орієнтованою на східноєвропейське кіно. Цьогорічний фестиваль, що проходив з 8 по 13 листопада, зібрав разом кінодіячів цього регіону, аби вони зробили нові відкриття і представити найкращі роботи західним колегам.

Невеличке містечко Котбус, яке розташувалося у федеральній землі Бранденбург, відоме переважно як місто студентів. Відколи Котбус – частина колишньої Німецької Демократичної Республіки, на його вулицях можна зустріти типове для країн, що пройшли через соціалістичний період розвитку, змішання архітектурних стилів. Ось ти бачиш стандартні панельні блоки, а за рогом знайдеш класичну німецьку kirche; а тоді піднімеш голову і побачиш вказівник з написами на двох мовах, адже Котбус – культурний центр національної меншини лужицьких сербів. Таке середовище здається ніби спеціально створеним для міжкультурного діалогу. І кожного листопада вулиці Котбусу розфарбовуються у блакитні лінії кінострічок, які об’єднують основні локації міжнародного кінофестивалю східноєвропейського кіно.

У 2016 фестиваль святкував свою 26-у річницю. Близько 200 фільмів з 45 країн з загальним екранним часом 145 годин були представлені під час 6-денного кінозабігу. У програмі було 19 світових і міжнародних прем’єр та 76 прем’єр німецьких. Окрім того, кіновиробнича платформа  Connecting Cottbus зібрала разом режисерів, продюсерів та потенційних спонсорів кіно, аби допомогти їм знайти одне одного та реалізувати ідеї. Різноманітність фестивалю була також представлена і віком членів журі: наймолодший його член мала 16 років, а найстарший народився у 1926 році.

І хоча фестивальна атмосфера є виключно привітною, комфорт та спокій – не те, чого шукає міжнародний кінофестиваль у Котбусі. Перш за все він фокусується на суперечливих і часто болісних політичних проблемах, з якими стикається сучасна Східна Європа. Проте не тільки це важливо: фестиваль розпочався у день виборів президента Сполучених Штатів Америки, і всі учасники чекали результатів, аби обговорити ймовірний вплив та можливі зміни, які неодмінно відбуватимуться у найближчому майбутньому. Також цьогорічний фестиваль спеціально сфокусувався на Кубі – аби через кіно дослідити трансформації, через які наразі проходить кубинське суспільство. Глядачі відкривали для себе нову Кубу, Кубу поза енергійною музикою, сальсою та раритетними машинами. У стрічках були підняті проблеми бідності, голоду, проституції та гендерної ідентичності. Ще однією важливою (і традиційною) секцією була секція Польські Горизонти, у рамках якої демонструвалися стрічки з Польщі. Визначна їх частина була створена у ко-продукції – наприклад, з такими країнами,  як Вірменія та Україна.

Переглядання фільмів на кінофестивалі у Котбусі – далеко не розважальна подія. Більшість з показаних історій вимагали розуміння контексту і певного освітнього бекграунду. Режисери безстрашно розмовляли з аудиторією про біженців, беззаконня, меншини, перевищення повноважень та особисті трагедії людей на територіях, охоплених війною. Часом після показів практично не було чутно оплесків: не тому, що фільми були поганими, а лишень тому, що глядачі були цілком занурені у важкі роздуми про сутність людського існування.

Проте знайшлося місце і для експериментів, і для різноманіття жанрів. Класична драма, така, як Собаки (Câini) Богдана Міріча змалювала шокуючу беззахисність людей Румунії – чи то просто громадянина, чи то офіціальної особи. Дотепне мокьюментарі Хьюстон, у нас проблема (Houston, we have a problem) Зіги Вірка викрила сутність диктаторських режимів через кепкування та сарказм над лідером соціалістичної Югославії Йосипом Броз Тіто.  Російська стрічка Зоологія (Зоология) Івана Твердовського створила специфічний настрій, оповівши сюрреалістичну історію жінки з хвостом – в результаті фільм отримав Гран-Прі фестивалю та приз за найкращу жіночу роль. Угорський фільм Вбивства на колесах (Kills on Wheels) режисера Аттіли Тілл майстерно поєднав кримінальну драму, комедію та екшн, і був нагороджений міжнародним журі кінокритиків та екуменічним журі фестивалю. Останній з фільмів конкурсної програми – польська Планета Одинака (Planeta Singli), знята у голлівудському стилі романтична комедія – хоч і не вписувалася в загальний контекст фестивалю, проте була чудовим його завершенням, адже після багатьох важких показів було приємно зрозуміти, що все, чого ми потребуємо – це любов. Фільм тріумфально забрав Приз глядацьких симпатій.

У позаконкурсній програмі на кінофестивалі у Котбусі було представлено і український фільм Олени Дем’яненко “Моя бабуся Фанні Каплан”, а також короткометражну відеопоезію “Повернись” Андрія Кирилова та “Молох” Шимона Капеняка – короткий метр, знятий у рамках дебютних проектів польсько-української ко-продукції.

Share This