Магічна казка німецького письменника-романтика Гофмана набула неабиякої слави завдяки втіленню у балеті Петра Чайковського. Казковість, містика, страх, цікавість і справжні різдвяні дива – здавалося б, кінематографістам запропоноване ідеальне підґрунтя. Але творці стрічки Лускунчик та чотири королівства подужали спаплюжити чудовий оригінал, перетворивши його на вульгарний фарс.

Перші кадри фільму оманливо надихають, даючи глядачеві те, що й очікувалося: затишні європейські містечка, вбрані у різдвяні прикраси, ковзанки, пухнастий сніг, веселощі та чарівні звуки дзвіночків… Ми переносимося у будинок Штальбаумів, де зустрічаємо головну героїню Клару (Маккензі Фой). Вже з цього моменту (по суті, перша сцена фільму) ритм картини починає просідати. Траурна атмосфера, що панує у родині через смерть матері сімейства, накладає відбиток не просто на поведінку героїв (що було б логічно), але й на плин усієї історії (що вибачити у казці не можна). Пройшовши через ряд порожніх діалогів, ми врешті потрапляємо на бал, де й мають початися дива. Замість цього дива починаються у трактовці режисерами Лассе Хальстрьома і Джо Джонстона історії, яку ми знаємо і любимо.

Драматургічно недолуга історія супроводжується дивною, перенасиченою, а підчас просто циганською стилістикою. Образи персонажів, їх грим, костюми та оточення дивним чином нагадують примітивне радянське кіно – ще тих часів, коли було помітно приклеєні бороди та картонні декорації. Єдність світу та правила, за якими він живе, весь час порушуються. От ми були у світі механічних приладів; за хвилину опинились у казковому лісі, підозріло схожому на Нарнію; не встигли призвичаїтись до нового оточення – ось вже якісь циркові потвори виринають з туману, і починається таке, що й Алісі у країні Див не могло б примаритися. Ще за певний час дія переноситься у примхливу копію московського собору Василя Блаженного, де живуть фея та два чоловіки – один заквітчаний, інший – засніжений. А ще там є дивний пристрій, що лазером оживляє іграшки. Всьому цьому балагану загрожують (незрозуміло чим) Матінка Коржик та Мишильда – не питайте, хто це. Творцям фільму здалося, що імен цілком достатньо.

Все вищезгадане звучить трохи хаотично, правда? У фільмі ж воно виглядає просто вінегретом – при тому не надто смачним. Проте де ж тут Лускунчик? Він є, причому вельми нестандартний (у виконанні Джейдена Фуора-Найт). Відразливе ставлення до нього породжує його боягузтво, відверта дурість та недоречне кривляння. Проте ще гіршою – якщо це можливо – є Кіра Найтлі, яка перевершила себе, нажаль, у негативному сенсі. Хтива, манірна та надміру вульгарна, вона кидається репліками на кшталт «Люблю міцних мужиків у формі!». Загалом фільм перевантажений сумнівно еротичними моментами, що викликають справжній стид за побачене на екрані. Все це зовсім не в’яжеться із магічною казкою, якої глядач має право очікувати від історії про Лускунчика.

Окремої уваги заслуговує оформлення фінальних титрів – що разом із кастом може позмагатися за звання найгіршого кінематографічного рішення року.

Лускунчик та чотири королівства можна сміливо віднести до найбільших розчарувань різдвяного сезону. На щастя, є й плюси: після перегляду провального фільму невимовно хочеться перечитати казку Гофмана, слухаючи оригінальну музику Чайковського.

Трейлер фільму Лускунчик і чотири королівства:

Кадри з фільму Лускунчик і чотири королівства:

 

Share This