Незвичний сеттінг, загадковий присмерк і спогади про кохання, що стають важливішими за справжнє життя: саме такою буде ремінісценція героя Г’ю Джекмана із сентиментальним присмаком.

Нічим не примітний плин життя власника фірми Ніка (Г’ю Джекман), що заробляє на спогадах, буде порушено появою фатальної незнайомки Мей (Ребекка Фергюсон): це саме та жінка, про яку він мріяв усе життя. Проте щастя їх буде недовгим – коханка зникає за загадкових обставин, і аби знайти її, чоловік відправляється шляхом спогадів. На цьому шляху йому зустрінуться наркокартелі, колишні воєнні, зраджені коханці, вбивці та невинні жертви, які, втім, будуть не більш ніж прохідними персонажами на тлі всепоглинаючих згадок про втрачене кохання.

Світ, у якому відбувається дія, одразу ж захоплює увагу і викликає цікавість, бажання розгадати його: що ж саме трапилося із планетою і як саме людство виживає за таких умов? Ми здогадуємось, що країни потерпають від наслідків глобального потепління, проте ця плідна тематика проходить осторонь основного сюжету, залишаючи по собі лиш екзотичні локації, в яких розгортається любовна історія із присмаком детективу.

Нуарна атмосфера, яка на початку стимулює естетичне задоволення, дуже скоро стає не більш ніж зовнішнім візуальним рішенням без внутрішнього наповнення. І хоча операторські рішення можна назвати скоріше видалими, сюжет та розвиток історії чим далі, тим більше викликає питань…

Творці пропонують нам багато інтриг, вводять нових колоритних персонажів, органічнл граються із флешбеками-спогадами, проте… Коли надходить час ті інтриги розкривати, виявляється, що жодного одкровення за цими таємницями не ховалося.

Відсутність ширшого соціального, гуманітарного аспекту і надмірний фокус на головному герої та відповідно його хворобливій фіксації на коханій послаблює історію; любов сама по собі нездатна стати тією силою, що тримала б на собі філософську та сенсову наповненість картини. Не надто органічними виглядають і вкраплення жанру бойовика: в цій ліричній та меланхолійній історії вони здаються недоречними та часом навіть смішними.

“Ремінісценція” – порожня штучка у гарній обгортці, мелодраматична історія про кохання. Цінна вона перш за все спробою наблизитись до соціального аспекту мінливого світу, що знаходиться під загрозою, проте звертає з цього шляху, аби розповісти досить банальну особисту історію. В результаті цьому меланхолійному світу відверто бракує маскулінності. Було б дуже цікаво побачити ще одну “Ремінісценцію” – у тому ж світі, проте вже з іншими героями і, звичайно, з іншим режисером на чолі.

Трейлер фільму “Ремінісценція”:

Кадри з фільму “Ремінісценція”: 

Share This