Переможцем секції, у якій змагалося 13 стрічок, став фільм із Франції під назвою “Шасс Рояль”.

Розбита на три блоки програма міжнародних короткометражок познайомила глядачів з фільмами цз Бразилії, Франції, Канади, Італії, Ізраїлю, Польщі, Грузії, Фінляндії, Норвегії та Південної Кореї. Охоплений спектр створив об’ємну, різносторонню та насправді цікаву добірку світового короткометражного кіно.

Приємним додатком стала і різноманітність жанрів: на відміну від національної секції, де домінувала тяжка соціальна драма, у міжнародній програмі була змога побачити драми, комедії та coming-of-age фільми, а також документальні, музичні і експериментальні картини.

Суміш документалістики, латиноамериканської музики та дотепних постановочних кадрів створила яскраву стрічку Тобі це ввижається (режисери Барбара Ваґнер, Бен’ямін де Бурка).

Кадр з фільму “Тобі це ввижається”

Художність на грані документалістики з’являлася на екрані у фільмах Вільне насіння режисера Матео Джентілоні та “Кіно про літо” Емануеля Марра. І якщо в першому випадку фільм “зробив” нестандартно привабливий сеттінг, то у Кіно про літо додалася магія кіноплівки: це кіно було єдиним у конкурсній програмі, знятим не на цифрову камеру; зображення якісно відрізнялося від картинки інших стрічок.

Кадр з фільму “Вільне насіння”

Кадр з фільму “Кіно про літо”

Тамар Рудой з фільмом Дочка нареченої та Йозеф Бліадзе зі стрічкою Три сходинки (що врешті-решт забрала Приз глядацьких симпатій) представили більш класичний напрямок драми із центральним героєм (чи героїнею – до речі, саме навколо жінок було побудовано конфлікти більшості стрічок).

Кадр з фільму “Дочка нареченої”

Кадр з фільму “Три сходинки”

Драма, але набагато більш експресивна, розігралася на екрані із героїнею переможця концурсу “Шасс Рояль” (режисери Ліз Акока, Роман Ґере). Типово для французького сучасного кіно, режисери відкрито і дещо брутально розповіли про проблеми підлітків у французькому суспільстві.

Кадр з фільму Шасс Рояль

Жінки відігравали центральну роль і у норвезькому Відреченні (режисер Ітон’є Сьоймер Ґеттормсен), і в ізраїльському Недосяжний (режисер Ефрат Раснер). Ці дві стрічки відійшли від свідомо псевдодокументальної стилістики і відзначилися не тільки цікавими історіями, але і професійною роботою операторів та художників-постановників. Так само більш “постановочною” була стрічка із Південної Кореї Автостопер (режисер Джеро Юн – Кращий режисер конкурсу) – сама наявність фільму із настільки непізнаної українським глядачем у кінематографічному сенсі держави виділяла його поміж інших.

Кадр з фільму “Відречення”

Кадр з фільму “Недосяжний”

Кадр з фільму “Автостопер”

Споглядальна Капсула часу фінна Яна Іжаса запропонувала медитативний відеоряд із майже містичною документальною розповіддю про відлюднений притулок для книг у горах Іспанії.

Кадр з фільму “Капсула часу”

Дивною – у хорошому сенсі – була картина Юстини Митнік із Лодзинської кіношколи. Метафоричний Апокаліпсис у її виконанні хоч і не дав однозначного посилу, проте, безсумнівно, викликав безліч суб’єктивних емоцій у кожного з глядачів.

Кадр з фільму Апокаліпсис

Найкоротший (7 хвилин), проте пам’ятний фільм Нельсона Рубера “Привид та Сад”, незважаючи на свою простоту, викликав у залі сміх та “взяв” глядача оригінальністю (яка розпочалася ще на стадії програмки: “Синій та Червоний хочуть робити кіно з Білим”, – саме так виглядає опис до стрічки).

Кадр з фільму “Привид та Сад”

Але найнеочікуванішим сюрпризом став фільм Джонатана Вінела під назвою Мартен плаче. Іронічна комедія і відкрите глузування, створені за допомогою популярної комп’ютерної гри GTA, раптово перетворюються на найглибші роздуми і філософські висновки. У цій короткій стрічці наявне усе: гачок, що чіпляє глядача, несхожість на інших, гумор, самоіронія та справжні людські почуття.

Кадр з фільму “Мартен плаче”

Share This