У цьогорічній едиції фестивалю документального кіно DocuDays.ua КіноУкраїна сфокусувалася на міжнародному конкурсі DOCU/СВІТ. Пропонуємо разом з нами проаналізувати підбірку із десяти фільмів та спрогнозувати, хто ж з них отримає нагороду.

Кінофестиваль – це не тільки культурний захід та велелюдна подія, де можна подивитись дещо цікавеньке. Це й певна політика – соціальна, громадська, громадянська. І якщо фестивалі художнього кіно є своєрідною рефлексією на події у суспільстві, призмою, через яку режисери пропускають світосприйняття, відображення токів громади і питання про те, куди націлюється вектор майбутнього, то кіно документальне бере на себе більш аналітичні функції. Через здатність до зближення воно допомагає глядачеві подивитися на світ навколо крупним планом і відверто поговорити про проблеми, що вирують в оточуючому світі.

З огляду на це, вибір тематики і формування конкурсної програми фестивалю є великою відповідальністю, адже, по суті, на DocuDays.ua ми задаємо тенденцію на рік вперед. Цьогорічний слоган – «Дозволити програмі внести зміни у вашу свідомість?» – добре відображає тенденції останніх місяців, коли тему кібербезпеки розкручують в усіх медіа. Одночасно це є небезпекою, адже на хвилі хайпу до неї приєднуються ті, хто не має жодного розуміння у даному питанні. Звідусіль ми чуємо про те, як це важливо, а безліч щойностворених громадський організацій «пилять» гранти для відповідних проектів. At the end of the day – зрештою – можна сміливо сказати, що кібертеми надуваються штучно, а дійсного попиту з боку широкого глядача на них не існує. Можливо, саме тому поза фільмом-відкриттям, присвяченим тематиці онлайну, в міжнародному конкурсі DOCU/СВІТ ми не зустрінемо більше жодної стрічки про кібербезпеку чи суміжні теми.

Що дійсно хвилює режисерів та їх героїв – це тотальна вбогість і звичайність, мізерні, локальні проблеми, які, накопичуючись, створюють непереборну глобальну трагедію людства, яке лихоманить. Географічно добірка фільмів досить розрізнена: від Східної Європи ми відправимося до Куби, тоді до Штатів, а далі – до Африки. Жоден з фільмів окремо не здатен викликати ефекту катарсису, і тільки вкупі вони створюють картину світогляду, який пропонує нам фестиваль.

Що ж це за картина? Картина, намальована маленькими, незначними людьми, що марно намагаються зрозуміти, хто вони є і куди прямують. Тікає у вигаданий світ героїня Магічного життя В – адже зіткнутися з реальністю несила сучасній дівчині. Існуючий у замкненому середовищі герой румунської стрічки Кайса, Добре, нескінчено і одноманітно бореться із бюрократією і чиновниками. Біла мама добровільно вішає на себе хрест, що не дає їх замислитися і відповісти чесно на питання – чому ж вона намагається реалізувати власну неповноцінність через дітей. З Італії та Польщі (Шлях до гір та Я виросла, поки ви спали) повертаються режисери до рідної землі у пошуках самоідентифікації, але замість того знаходять пустку і нездатність старшого покоління відповісти на фундаментальні питання буття.

Над героями нависає якесь глобальне управління, незриме, але нескінченно могутнє, що заважає їх реалізуватися і бути щасливими. Героїв у сенсі «лідерів» немає зовсім. Всі персонажі – принижені та зневажені. Всі чекають на якийсь зовнішній порятунок. Всі думають, що десь за обрієм трава зеленіша. Бездумно втягнуті у конфлікт чоловіки із Грузії полишили свої сім’ї, які, розгублені та понівечні, чекають, Коли тато повернеться. У Голосах моря тікають від кубинського повсякдення місцеві, слідуючи за американською мрією – щоб дізнатися, що від себе не втечеш. Чекають, що хтось зробить життя казковим, жителі Конго у Діти Конго, слухайте! Даремно ходять на терапію Дівчата у грі, даремно чекають на соціальну допомогу – адже неможливо допомогти тому, хто сам для себе цього не робить.

З огляду на вищесказане оцінювати бляклі, посередні стрічки і невиразних героїв залишається тільки з точки зору режисерської майстерності. Відтак, абсолютним фаворитом КіноУкраїни у рейтингу стрічок цьогорічного DOCU/СВІТ оголошується фільм Коли ягнята стають левами – повнометражний дебют австралійсько-індійського режисера Джона Касбе. Інтимно-кінематографічний, холодно-відсторонений і з бездоганним звуковим оформленням, він єдиний породжує відчуття витрачених режисером зусиль та цікавість до його майбутніх робіт. За зізнанням Джона, частина дуже важливого матеріалу не увійшла у фільм через відмову героїв, і нажаль, це відчувається. Також на заваді стає віддаленість Африки від України: важко перейнятися не зовсім зрозумілими для нас реаліями, якщо вони подані не бездоганно. А бездоганних стрічок у конкурсі не було взагалі.

Друге місце посідає стрічка Голоса моря від також професійного кінематографіста Кім Гопкінс. Американському кіно зазвичай бракує ідеологічної глибини, чи пак helicopter capacity  – можливості неупереджено подивитися на світ навколо. Але видно, що Кім намагалася, і видно, що робота по збору матеріалу і його оформленню таки була проведена.

Третє місце КіноУкраїна віддає Дівчатам у грі режисерки Аліни Скшешевської – за бодай якесь різноманіття у повільно-тягучому плині інших стрічок.

Подивимось, якої думки про фільми буде журі і – головне – глядачі фестивалю. На результати чекаємо незабаром!

Трейлер програми DOCU/СВІТ:

Share This