Канада, яка має одну з найбільших у світі українських діаспор, говорить про Україну кіномовою. Історія, розказана у фільмі Гіркі жнива, опирається на трагічні події Голодомору 1932-33-о років.

Описані сценаристом і втілені режисером Джорджем Менделюком стосунки Юрія (Макс Айронс) і Наталки (Саманта Баркс), мешканців українського села, розгортаються у непростих історичних обставинах. Юрій, що прагне стати художником, їде навчатися до Київської академії, в той час як його дружина залишається чекати на нього у рідному селі. І саме тоді вищим керівництвом Радянського Союзу приймається рішення про нелюдське підняття норм здачі зерна – а заразом втілюються у життя свавільні ініціативи із примусового загнання людей до колгоспів та масового терору над усіма, хто цьому опирається. Протягом фільму Юрій прагне возз’єднатися із коханою, і врешті-решт досягнуши цього, сповнити батькову мрію про далекі заокеанські землі.

Гіркі жнива не претендують на історичну достовірність. Сюжет фільму – романтизована історія у підкреслено чорно-білих тонах. Поза тим, що творці фільму не могли не вивчати матеріал, пов’язаний із Голодомором, помітно, що дивилися на нього вони поза історичним контекстом. Демони-комуністи та всі як один беззахисні, проте нескорені селяни виглядають пафосно, але, створюючи хибне відображення дійсності, позбавляють стрічку будь-якої глибини. Побічні лінії фільму також не можуть похвалитися різносторонністю – другорядні персонажі виникають незрозуміло, звідки, та йдуть у нікуди, аби лише підкреслити основну ідею фільму та погляди його авторів, що стають очевидними уже з перших хвилин. Піднесений текст, що звучить за кадром на початку фільму, несе у собі все, про що нам намагаються оповісти наступні півтори години – врешті-решт стрічка завершується тими самими словами, ніби підкреслюючи, що у поглядах її творців не відбулося жодного поруху. Відтак як чекати на те, аби змінився глядач? Чи варто йти у кіно для того, аби лишень побачити проілюстроване те, у що ми й так віримо, ні на йоту не розширивши свій світогляд ані в пізнавальному, ані в духовному аспекті?

Ознаки справді драматичної і гідної до оповіді історії можна побачити у другорядній лінії -історії найкращого друга головного героя. Ідеаліст-селянин, що перебрався до міста і повірив у можливість поліпшити життя на рідній землі шляхом комуністичних перетворень, віддано служив режимові, вірячи, що гасла про рівність передбачають можливість свободи сповідань, а не банальну “уравниловку” – і гірко розчарувався, зрозумівши, що за чистими словами крилися брудні вчинки… Втім, лінія Миколи обривається різко, та й показана лише мимохідь, тим не менше, викликаючи найсильніші враження з-поміж усього іншого.

Хоча не менш потужні емоції очікують на глядача під час зустрічі із представниками режиму. Найяскравішою постаттю можна назвати коменданта в’язниці, яку, до речі, знімали у Київському капонірі. Актор за виконання цієї ролі заслуговує на номінацію “абсолютного зла”, а демонічний регіт, який він видавав під час тортурування в’язнів, звучатиме у вухах ще кілька днів.

Найкраще, на що спонукає фільм Гіркі жнива, – це нестримне бажання перечитати “Вершників” Юрія Яновського, а після – передивитися Тихий Дон. Також після перегляду з`являються сподівання, що у наступних епічних стрічках, які зніматимуть зарубіжні інвестори, ми побачимо українських акторів не тільки в епізодичних, але й у головних ролях.

Трейлер фільму Гіркі жнива:

Кадри з фільму Гіркі жнива: