Майстер естетики та стилю Гільєрмо дель Торо запрошує глядачів проподорожувати у загадковий, моторошний та привабливий світ, де багатії та фріки пліч-о-пліч блукають алеями жаху.

Стен (Бредлі Купер) – чоловік без минулого, що знаходить прихисток у мандрівному цирку. Тут ніхто не питає, звідки ти та від чого ховаєшся. День за днем він занурюється в особливу атмосферу зрад, загадок та таємниць. Тут немає справжніх друзів та щирої любові; тут кожен сам за себе. Проте все ж таки Стен закохується – чи, скоріше, закохує в себе Електричну дівчину (Руні Мара). Він розробляє стратегію заробітку: разом вони дуритимуть багатіїв, влаштовуючи вистави з менталізму.

Крок за кроком, сцена за сценою режисер заводить нас все глибше до привабливого мороку спокус: гроші, влада, психологічні ігри, в яких ставки щоразу підвищуються. На сцені з’являється рокова жінка – подільниця Стена (Кейт Бланшет). Проте годі чекати від нових стосунків пристрасті: тут мова тільки про холодний розрахунок.

Це стосується і цілого фільму, і загалом манери режисера оповідати історію. “Алеї жаху” бракує людяності, тепла, співчуття – будь-яких земних емоцій. Ця стрічка така ж холодна і бездоганна, як і головний герой. І так само, як і він, вона зазнає поразки: адже без любові ані життя людини, ані життя кінотвору не має сенсу.

Дель Торо наважується на сміливий крок: поставити у центр сюжету антигероя, людину без принципів, без жалю та без будь-якої моралі. Це вимагає тонкого психологізму. Проте як і завжди, в “Алеї жаху” режисер залишається вірним власному стилю: форма бере гору над змістом.

Тож хоч би якою рафіновано красивою не була історія привабливого менталіста-шахрая, проте без виправдання-підґрунтя вона не стане близькою глядачеві. Фінал історії проголошує певну мораль, та нажаль, залишає по собі неприємний присмак, після якого хочеться якнайшвидше подивитися щось нескінченно добре та сповнене справжнього людського тепла.

Трейлер фільму “Алея жаху”: 

Share This