Бум реновації улюблених історій світу Діснея дістався і до Аладдіна. Гай Річі у кріслі режисера і Вілл Сміт у ролі Джина служили великим кредитом довіри. Проте виправдати її їм не вдалося.

Історія про Аладдіна відома всім: бідний, але добрий серцем юнак знаходить магічну лампу і стає повелителем могутнього Джина. Незважаючи на підступи злочинця Джафара, друзі долають усі перешкоди задля того, щоб Аладдін оженився на коханій принцесі, а Джин отримав омріяну свободу. З технічними можливостями 2019 року ця казка могла стати дійсно магічним видовищем. Але режисер чомусь зробив вибір на користь театральності та перебільшеного мелодраматизму.

Жанр стрічки визначити надзвичайно важко. Гумор тут досить посередній, драма – не пропрацьована. Мюзикл? За винятком номеру-презентації Джина жодна пісня не запам’ятовується і не викликає особливих емоцій. В українській версії підкачав і дубляж: у більшості випадків важко розрізнити, про що саме співають герої.

На дивовижу слабкою вийшла операторська робота. Стрічку не цікаво дивитися: одноманітні кадри, мало динаміки, натомість – безліч сцен із нескінченими діалогами, де персонажі просто знаходяться на одному місці або ж походжають кімнатою з кута у кут. Де ж магія, де ж арабський колорит? Все це тут виражено формально та штучно, і занурення у атмосферу «арабських ночей» так і не відбудеться.

Але найбільше питань викликає каст. Певні атрибути нових героїв нагадують персонажів старої доброї анімаційної історії, але зовнішність – далеко не головне. Актори не живуть у запропонованих обставинах, вони малоемоційні, натужливі, статичні. Ані бунтарка Жасмін (Наомі Скотт) не викликає розуміння, ані сам Аладдін (Мена Массуд), за безглузду поведінку якого не раз стає соромно під час перегляду. Це не герої. Найяскравішим – неочікувано! – вийшов антигерой Джафар (Марван Кензарі). Замість того, аби викликати відразу, він єдиний, здається, знає, чого хоче і впевнено прямує до своєї мети. Вілл Сміт у ролі Джина досить милий, але – не більше. Успіх окремих сцен з його участю дає підстави вважати, що проблема все ж таки в слабкому сценарії, а не у відсутності майстерності…

Загалом новий Аладдін нагадує пересічну театральну постановку, що жодним чином не затримається в пам’яті глядача. Втім, це дає багатий простір для фантазій інших режисерів на тему «арабських ночей». Тим часом краще ще раз переглянути оригінальну історію і з надією чекати на вихід на екрани Короля Льва.

Трейлер фільму Аладдін:

Кадри з фільму Аладдін:

Share This