Учасники фестивалю “Молодість” режисерка Клер Карре та її чоловік, сценарист Чарльз Спано зняли свій перший повний метр, “Іскри” (The Embers), зібравши гроші на кікстартері. Як спродюсувати низькобюджетний фільм, чи варто дотримуватись правил “Сценарію на мільйон доларів” та на чому ніколи не можна заощаджувати – про це і не тільки в інтерв’ю КіноУкраїні.

Стрічка Іскри – науково-фантастична історія. Ті, хто вижив після глобальної неврологічної епідемії, змушені, нічого не пам’ятаючи, відтворювати сенси і причинно-наслідкові зв’язки у світі. П’ять переплетених історій показують, як люди можуть вчитися, любити і спілкуватися в майбутньому, що не має минулого. 

Для Чарльза і Клер приїзд в Україну став не першим візитом до Східної Європи. Кінематографічний дебют подружжя частково був профінансований у Польщі. Проте головним “бюджетом” стрічки став невгамовний ентузіазм молодих фільммейкерів – на створення повного метру пішло 2,5 роки. Весь цей час Клер Карре відчувала велику відповідальність: не тільки перед власною ідеєю, але й перед кожною людиною, що зробила можливою її втілення через краудфандінг.

На цьогорічній “Молодості”висловлювались зауваження про те, що українські режисери занадто заглиблюються у повсякденні драми і забувають про поетичність. А Іскри – кіно, безумовно, не лише науково-фантастичне, але й поетичне. Ми запитали Клер, що означала для неї ця метафоричність і чи змогла би вона розказати ту саму історію на побутовому рівні.

Клер Карре

Клер Карре

“Моя наступна робота буде драмою без будь-якої фантастики, – зізналася режисерка. – Але, знімаючи Іскри, я сподівалася, що стрічка буде поетичною. Адже це історія про пам’ять, про те, що вона означає особисто для кожного з нас – у тому числі і в культурному сенсі. Що було би, якби ми втратили пам’ять? Якби не могли пригадати, хто наша сім’я? Чи могли би ми мати стосунки, не маючи пам’яті? Якби ми могли робити все, що завгодно, і ніхто би нас не карав за це – що б ми зробили? Дивлячись на це з емоційного боку, ми відобразили певний досвід людства. Це питання – “Якби?” – допомагало нам осягнути ситуацію безпам’ятства і на загальнолюдському, і на особистому рівнях. І це вимагало поетичного рішення”. 

“Знімаючи кіно, ти можеш створити свій власний, унікальний світ, – додає сценарист Чарльз. – Тому нам і хотілося зробити щось більше за документальний реалізм”.

Сценарій фільму Клер і Чарльз писали сумісно і без відповідності традиційним голлівудським правилам, блискуче описаних Робертом Маккі. Проте вони мали жорсткі власні правила – правила того світу, який створювали. Зокрема, Клер проводила глибокі дослідження у царині амнезії та неврології. Те, що глядач бачить у фільмі, – не випадковий вибір “забування”; усе комплексно і правдиво, як у житті. Персонажі не просто прокидаються і не знають, хто вони, як їх звуть тощо. Вони не можуть створити нові спогади. У них є лише короткотривала пам’ять. Не тільки у режисера, але і в акторів було глибоке розуміння того, як це працює.

Більшу частину зібраного бюджету витратили на техніку. Оскільки Клер не хотіла залежати від великої кількості обладнання  (знімали переважно на покинутих локаціях, невеличкою групою), прийняли рішення фільмувати на супер-чутливу камеру Arri Alexa, що дозволяла обходитись практично без додаткового освітлення. Оператор картини – Тодд Сомодевілла – працює з подружжям уже не перший рік, тож візуальне рішення фільму створювалося сумісно з ним.

“Ми використовували два різні стиля камери, – розповідає Клер. – У нас було чотири історії про світ, в якому у людей немає пам’яті, і одна – про батька і доньку, які пам’ять зберегли і живуть в бункері. Ззовні ми знімали все динамічною, ручною камерою, більш суб’єктивно, так, як відчували саме в той момент. В бункері ж камера була статична, кадри нерухомі. Ми хотіли створити два паралельні світи, і для цього використовували різні стилі зйомки”.

Чарльз Спано

Чарльз Спано

Для своїх майбутніх проектів Клер хоче більше дізнатися про можливості використання дешевої та мобільної кінотехніки – зокрема, за допомогою таких сайтів, як nofilmschool.com. Але Чарльз застерігає: “Не використовуй нічого, допоки не протестуєш! Не чекай, що саморобний стедікам запрацює на зйомках, якщо не випробувати його перед цим. І ще один важливий момент: не жартуй зі звуковим обладнанням”.

Клер погоджується із чоловіком: “Я монтувала фільм і стільки разів переглядала його, але тільки коли ми підклали звук, він став схожим на справжнє кіно. Дивлячись фільм із хорошим звуком, ти поринаєш у світ, і неважливо, як цей світ виглядає”.

Спираючись на власний досвід, подружжя виокремило основні принципи зйомок низькобюджетного кіно. І ось ТОП-3 від Клер та Чарльза:

  1. Перетвори свої недоліки в переваги.

“Наприклад, якщо ти знімаєш в будинку біля озера, то, значить, групі буде, де розміститися, усе необхідне буде неподалік і тобі буде набагато легше. Але не варто писати сценарій “однієї кімнати”, якщо це не те, чого ти насправді хочеш. Подумай про те, як ти можеш використовувати цю локацію для того, щоб створити напругу. Подумай про те, які будеш мати переваги з маленькою камерою і маленькою групою. Може, це дасть тобі доступ до локацій, де ти не зміг би знімати з повним набором кінорозкошів? До того ж, коли менше людей товчеться навколо, процес зйомок завжди іде швидше”.

2. Збери групу довірених осіб, які будуть так само захоплені роботою, як і ти.

“Якщо ти робиш кіно з друзями, і вони дійсно розуміють тебе і твоє бачення – це величезна перевага для низькобюджетного фільму. Якщо вони вірять в тебе, в твою ідею, то принесуть весь свій запал, усю свою креативність в твій фільм – не за гроші, а тому, що вони в захваті від ідеї”.

3. Будь готовий робити будь-що, але май людину, яка у потрібну хвилину візьме все на себе.

“У підготовчий період я робила купу речей, якими повинен займатися продюсер, – розповідає Клер. – Наприклад, шукала локації, доглядала за акторами тощо, але саме під час зйомок Чарльз був тим, хто взяв на себе усі організаційні питання. На майданчику я могла бути сконцентрована на творчості”.

У повсякденному житті Клер Карре і Чарльз Спано працюють у комерційному відео-просторі: так, Клер знімає музичні ролики, а Чарльз пише трітменти. Незважаючи на те, що ця діяльність досить далека від художньої творчості, на думку подружжя, вона дає змогу отримати безцінний досвід. “Усі ми змушені заробляти на чомусь, і, звісно, набираємось якихось кліше, – каже Клер. –  Але, коли ми зайняті творчістю, повинні позбавлятися від цих поганих звичок і повністю віддаватися пристрасті фільму”.

На питання, чи готове подружжя знов пройти через зйомки низькобюджетного кіно, Клер і Чарльз одностайно відповіли “Так! Більше грошей – не завжди на краще. Більше власного бачення – ось що на краще!”

Share This