10 невідомих фактів про Олександра Довженка

В матеріалі КіноУкраїни – розповідь про 10 невідомих широкій аудиторії фактів з життя українського режисера та патріота Олександра Довженка.

1. Сім’я

Автопортрет "Сашко" (ліворуч) та будинок, де народився Довженко (праворуч).

Автопортрет “Сашко” (ліворуч) та будинок, де народився Довженко (праворуч).

Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.

Довженко з батьком (ліворуч). Мати, сестра та батько Довженка (праворуч).

Довженко з батьком (ліворуч). Мати, сестра та батько Довженка (праворуч).

Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

2. За кордоном

У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917-о року до 1923-о, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921-о року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922-о року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, – згадував він. – Канцелярская робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”.

3. Карикатурист

Політичні шаржи Довженка (ліворуч) і дружній шарж на Остапа Вишню.

Політичні шаржи Довженка (ліворуч) і дружній шарж на Остапа Вишню.

Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

4. Голлівуд

Довженко та знімальна група під час роботи над фільмом "Земля".

Довженко та знімальна група під час роботи над фільмом “Земля”.

У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм Земля у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.

5. Природа

З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля – Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це. Наступного дня спостерігає з вікна монтажної кімнати: йдуть два режисери якраз у напрямку до вугільної ями. Олександр Петрович прямо загорівся від нетерпіння: думає, зараз вони зупиняться, здивовані; почнуть міркувати, хто ж таку красу зробив. Але нічого подібного не сталося. Вони не звернули уваги ні на яму, ні на берези. Довженко йде до них, щоб з’ясувати, в чому справа; запитує, чи нічого вони не помічають. Режисери кажуть – ні. Довженко каже, що посадив дерева. Режисери починають виправдовуватися – мовляв, зайняті, не помітили. А він їм: “Висловлюю співчуття, так як не вийде з вас режисерів. Вам не вистачає бачення світу”. Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.

6. Кохання

Перша дружина – Варвара Крилова-Довженко (ліворуч). Друге кохання та дружина Довженка – Юлія Солнцєва (у центрі та праворуч).

Перша дружина – Варвара Крилова-Довженко (ліворуч). Друге кохання та дружина Довженка – Юлія Солнцева (у центрі та праворуч).

У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була на шість років його молодше; у 1917-у пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але у 1917-у році Варвару спокусив білогвардійський офіцер, з яким вона навіть поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець кинув її, Варвара повернулася в Україну; Довженка усе ще любить її та у 1923-у році взяв собі за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (у 1926-у році), аби не бути тягарем. Життя вона прожила одноногою калікою.

Александр Довженко з Юлією Солнцєвою

Александр Довженко з Юлією Солнцевою

З Солнцевою, відомою ролями у фільмах Аеліта та Папіросниця з Моссельпрома, Довженко познайомився в Одесі. Незабаром Юлія кинула акторську кар’єру і почала спеціалізуватися на режисерській майстерності. Вона була асистенткою у багатьох роботах Довженка; досі не розвіяний міф про те, що Солнцева була приставлена ​​шпигувати за талановитим українцем. Також викликає суперечки і те, як вона обійшлася зі сценаріями чоловіка: ставши їх спадкоємицею, вона на власний смак зняла фільми Поема про море (1958), Повість полум’яних літ (1960), Зачарована Десна (1964).

7. Нереалізовані сценарії

Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна. Те, що записував у щоденники Довженко, не могло бути відомим авторам книг та фільмів, створених на подібні сюжети пізніше. Так, Григорій Чухрай зняв у 1961-у році фільм Чисте небо про радянського льотчика, який потрапив у німецький полон, – подібний сюжет за багато років до того описаний у Довженка. Ще один сюжет – про начальника табору знищення, який убив два мільйони людей, і захотів поговорити з 2000001 жертвою, російським солдатом, – став одним із епізодів повісті Михайла Шолохова Доля людини. Сюжет про шведів, які жили в Україні мало не з часів Полтавської битви і вирішили повернутися на батьківщину після Другої Світової війни, пожили в Швеції та повернулися в Україну, був реалізований в документальному фільмі.

8. Самокритика

Останнє фото Довженка за життя.

Останнє прижиттєве фото Довженка.

Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.

“Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво”, – також вважав Олександр Петрович. Студентам ВДІКу він розповідав, що без таланту гарний фільм не зробиш, але що в кіно, проте, “у спритного режисера стільки “замінників таланту” – сценарист, оператор, актори тощо, – що іноді проходять довгі роки, поки його безпорадність стає очевидною”.

Довженко любив повторювати жарт: талант як гроші – або він є, або немає, і тоді вже нічого не поробиш. Під час обговорень фільму Земля режисер зробив висновок про залежність оцінок від можливостей критика: “Коли приходить критикувати мою роботу людина здорова, то каже – “гарна”, а якщо говорить людина “погано” – дивишся, хвора. Так по зовнішності і судиш – або печінка не в порядку, або шлунок, або кров уповільнена, але щось не в порядку. Я вважаю себе людиною здоровою і хотів робити здорові фільми для здорових людей”.

9. Батьківщина

Довженко на Західній Україні у 1939-му році.

Довженко на Західній Україні у 1939-у році.

Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.

У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його. Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі у Москві.

10. Вітер

Під час зйомок Щорса Олександр Петрович стояв у пшениці і, набравши повні легені повітря, свистів. Це було дивно ще й тому, що режисер ненавидів свист. Через кілька хвилин Довженко розкрив таємницю: “От ви не вірите, а я точно знаю, що варто так посвистіти, і з’явиться вітер. Відчуваєте – він вже з’явився. Скоро будемо знімати”.

Share This